Глава 7

Його ім’я Уляна виділила особливим наголосом. У хлопця трішки розширилися зіниці, наче щойно він усвідомив щось важливе. Різко нахилився та підняв записку з підлоги й почав жадібно читати кожне слово. Друкованими літерами були виведені слова: «Вітаю, Уляно! Буде дуже шкода, якщо з такою лялечкою станеться нещасний випадок. Передавай вітання батькові! Скоро зустрінемося!» Чоловік нервово ковтнув клубок, що підійшов до горла. Уляна продовжувала панікувати:

– Я одразу впізнала тебе, з першого погляду. Навіть чорна маска, за якою ти весь час ховався, не допомогла. Що тобі від мене потрібно?

- Це не я написав, це Віртуоз. Він на волі. Тиждень тому його випустили з в’язниці. Я повернувся, щоб тебе захистити. Підозрював щось подібне.

Дівчина відчула як страх огорнув її думки та гострими кігтями пронизував спину, викликаючи тремтіння всього тіла. Привиди минулого, яких вона намагалася забути, повернулися. Знову згадався холодний темний підвал та дні проведені в неволі. Уляна неживою лялькою опустилася на табуретку.

- Мені треба випити.

Брови чоловіка потягнулися доверху:

- Віскі?

- Води!

Дівчина дотягнулася до пляшки з мінеральною водою, яка знаходилася на столі та, одразу як відкоркувала, почала жадібно ковтати рідину, навіть не наливши її до склянки. Вона дивилася на Омеляна і не знала, чи можна йому довіряти. Одного разу він допоміг їй, але потім обманув, змусив вважати себе мертвим. Уляна майже нічого не знала про цього чоловіка, у якого колись була закохана до нестями. Поставивши пляшку на стіл, суворим тоном поцікавилася:

- Як я знатиму, що цю записку підкинув не ти? Поки тебе не було у моєму житті, я почувалася в безпеці.

Омелян сів на сусідній табурет. Простягнув свої долоні до рук дівчини, проте вона завбачливо потягнула їх на себе, не дозволяючи доторкнутися. Він не наполягав і поклав долоні на свої коліна. Дивлячись прямо в очі, заявив:

- Ти мені дуже дорога. Я не можу завдати тобі болю. Якби хотів заподіяти шкоду, то не рятував би тоді, не ризикував би усім заради тебе.

Уляна нервово смикнулася та встала на ноги. Уважний погляд синіх очей дурманив, змушував вірити у щирість чоловіка. Спершись об кухонну стільницю, вирішила взагалі на нього не дивитися. Заховала погляд у підлогу і тихим голосом озвучила те, що від учора отруює її серце:

- Чому не повідомив, що ти живий?

- Я хотів, але спочатку лікувався від поранення. Мені довелося тікати в Польщу. Не міг більше перебувати тут, помста Віртуоза була б страшною. Не знав, чи видала ти мене поліції, чи обмовилися хлопці про свого спільника. Повертатися було надто ризиковано. Я дістався до Німеччини. Хотів зв'язатися з тобою, зашифрувати повідомлення, оскільки припускав, що за тобою можуть стежити, але  дізнався, що ти зустрічаєшся з Максом і мій світ потемнів в одну мить. Вирішив не заважати Вам і відступити. Це була найбільша помилка мого життя. У Німеччині я почав займатися бізнесом і добряче заробив. Тепер у мене є гроші, навіть більше ніж потрібно, але немає головного – тебе.

Чоловік підвівся та наблизився до неї. Нахабно поставив свої руки на стільницю, захопивши Уляну у свій полон. Хоч він і не торкався її, але знаходився так близько, що вона відчувала його дихання на своїх вустах. Продовжувала ховати свій погляд, боялася потрапити під чари волошкових очей, які затуманювали розум.

- Ти хоч уявляєш, що я пережила? Як гірко оплакувала твою смерть? Макс допоміг впоратися зі стресом, повернув мене до життя і згодом я покохала його. Все було так добре, поки не з`явився ти й ці погрози. Я навіть не впевнена, що вони від Віртуоза. Батькові погрожують конкуренти. Вимагають, щоб він продав частку компанії, а він не хоче. Каже: - не буде кримінальщина ним керувати. Попередив, щоб я була обережна.

Сама не знала чому зізналася про таке, але зараз, їй необхідно вірити, що Омелян щирий з нею. Він важко зітхнув та обережно провів своїми гарячими пальцями по її руці. Вони грайливо рухалися від ліктя до зап’ястя, викликаючи вогонь у тілі та розбурхуючи фантазію. 

- Знаю, я повинен був повернутися раніше, але переконував себе, що тобі без мене краще. Я зробив помилку. Пробач. Тепер нізащо тебе не відпущу, ти будеш моєю. – Уляна невдоволено фиркнула. Чоловік ніби не помітив її реакції та швидко перевів тему: - Зробимо так. Я спробую дізнатися хто підкинув цю записку, можливо через нього вийде знайти замовника. Віртуоз чомусь не бажає зі мною зустрічатися, чогось вичікує. Можливо, своїми розпитуваннями я спровокую справжнього замовника. Не хвилюйся,  знайду його і обов’язково тебе захищу. Куди востаннє ти брала з собою цю сумочку?

- Вчора в ресторан.

Дівчина підійшла до столу, і сьорбнула ковток холодної кави. Їй здавалося, що зараз вона б і отрути випила, тільки б опинитися якомога далі від Омеляна. Цей чоловік хвилював, пробуджував якісь нові почуття та змушував знову йому довіритися. Він кумедно підняв руки до стелі, наче звертаючись до небес:

- Навіщо? Ти ж весь час ходила без неї.

- Мені ж треба десь зберігати мобільний, косметику, ключі й інші дівчачі дрібнички. Сумочка була на кріслі.

Дівчина не розділяла його обурення. Невже не розуміє таких очевидних речей?

- Добре, я все перевірю. Гадав, Віртуоз сам знайде мене, але він мовчить, а це поганий знак. Нехай твій батько найме тобі охорону, не ходи сама і будь дуже обережна. Якби моя воля, я б зачинив тебе у своїй спальні й не відпускав би. Хоча… ми зробимо це пізніше. Коли виліземо з цього лайна, ти сама обереш з ким залишишся: зі мною чи із Максимом.