Глава 8

Спогад жеврів у пам’яті новими емоціями та переживаннями, бо тепер знала, чому саме він зник та що пережив за весь цей час. Але все одно не могла виправдати його вчинку. Весь день минув у роздумах, не хотілося ні з ким спілкуватися, ігнорувала дзвінки подруг. Відповіла лише коли телефонував Максим. Переживши знову все те, що відбулося три роки тому, виснажена поринула в глибокий сон.

Наступного дня Уляна прокинулася зі сльозами на очах. Всю ніч її мучили кошмари один мальовничіший за інший, а слова, які встигла вивчити напам’ять ніяк не виходили з голови. Чому минуле переслідує її та ніяк не може дати спокій? Здогади, сумніви, нескінченні роздуми роз’їдали зі середини, залишаючи темну порожнечу, якій немає кінця.

Підійшовши до дзеркала у ванній, жахнулася. Шкіра бліда, обличчя змарніле, під очима синці та втома. Ніби вона й не спала, а гуляла всю ніч. Ранішні процедури трохи освіжили та підбадьорили, прохолодна вода допомогла змити всі ті картинки з голови, які муляли вночі.

Помітивши на телефоні пропущені дзвінки від Макса, важко зітхнула та набрала його номер. Збрехала, що втомилася та рано лягла спати, хоча це й не зовсім обман. Просто йому не обов’язково знати, від чого саме така виснажена. Домовилася з ним пообідати та попрощалася.

Спустившись у вітальню, помітила батька, котрий якраз снідав. Чоловік середніх років виглядав доволі привабливим та підтягнутим. Сивина у скронях зовсім не старила, а навпаки, додавала солідності та ділового стилю. Сірі очі, при погляді на свою доньку, випромінювали любов та тепло. Своєю зовнішністю Уляна завдячувала матері, зрештою як і характером, про що неодноразово чула від батька.

- Улю, - звернувся до неї з усмішкою, - я думав ти ще спиш. Чи в тебе сьогодні репетиція?

- Та ні, - Уляна намагалася вичавити зі себе милу усмішку, щоб не видати справжні хвилювання, які продовжували ятрити душу. Про записку вирішила нічого поки не говорити, щоб зайвий раз не хвилювати, поки сама не дізнається від кого вона точно, - займатимуся підготовкою до весілля, а тоді пообідаю з Максом. Можливо, увечері трохи порепетирую.

- Мені й досі не віриться, - протягнув Андрій Євгенович, примруживши очі, - що моя донька так швидко виросла і виходить заміж.

- Починається, - закотила очі Уляна, а тоді підійшла, нахилилася та міцно обійняла чоловіка, поцілувавши у щічку.

Сніданок з батьком та розмови про щось важливе і водночас ні про що трохи привели її до тями. Час до обіду сплив досить швидко й Уляна під’їхала до кафе, в якому домовлялися зустрітися з Максимом.

- Привіт, сонечко! – Макс очікував її за столиком, але побачивши здалеку поспішив встати та підійти. Міцно затиснув у обіймах та ніжно поцілував.

Такий прояв тепла і турботи трохи розслабив Уляну та змусив забути про записку та переживання.

- Ти виглядаєш втомлено, - зауважив, допомагаючи їй сісти. Швидко обійшов стіл та розмістився навпроти, уважно вивчаючи її обличчя.

- Можливо, - вирішила не заперечувати Уляна.

- Точно все гаразд? – підозріло поцікавився.

- Підготовка до весілля трохи втомлює. Та й для мене це вперше, хвилююся. Я відійду на кілька хвилин.

Уляна попрямувала до вбиральні, щоб втекти від його проникливого погляду, хотіла хоч трохи освіжитися та упорядкувати свої думки. Її картало сумління, що приховує від свого коханого такі важливі речі. Вони ж завжди ділилися всім та допомагали один одному. А тепер вагалася чи розповідати Максу про записку, не знаючи точно від кого вона. Розуміла, що тоді доведеться викласти усе про викрадення та Омеляна в тому числі. Не знала чи готова до цього, принаймні не зараз. Умилася холодною водою та глянула на своє зображення у дзеркалі. Виглядала справді втомленою та збентеженою, заспокоїла своє сумління тим, що розкаже все, але пізніше…

- Тобі немає чого хвилюватися, - Макс зустрів Уляну теплою усмішкою, коли знову опинилася біля нього, та накрив її долоню своєю, - все й так пройде на вищому рівні. А як ні, то для мене це не має жодного значення. Я кохаю тебе, і мені важливо лише одне - щоб ти була поруч та відповіла так.

Ці слова зворушили, теплі дотики викликали приємне хвилювання у всьому тілі, а ніжний та ласкавий погляд змушували вірити у світле майбутнє.

- Дякую тобі, - прошепотіла Уляна, усміхаючись у відповідь, та стиснула міцну чоловічу долоню, - просто за те, що ти в мене є.

Від цих зворушливих та закоханих поглядів відволік телефон Макса, який вигравав знайомою веселою мелодією. Уляна глянула на смартфон, який лежав на столі та побачила літеру В. Обличчя Макса злегка перекосилося, коли побачив, хто телефонує, і він скинув виклик.

- Не хочеш відповісти? – спитала те, що напрошувалося, - дивно ти підписуєш людей в себе на телефоні.

- Нічого дивного, - відповів Макс, не дивлячись в очі, - це один набридливий партнер. А точніше – потенційний партнер. Я не запам’ятав його імені при знайомстві, а перепитувати було незручно. Тому записав його як В – Віктор чи Валерій…

В Уляни складалося враження, що слухає як виправдовується школяр, коли отримав двійку.

- Та мені байдуже, як його звати, цього твого партнера, - поспішила запевнити та перейшла до обіду, який завбачливо замовив наречений для неї, добре знаючи її смаки.