Викрадач

Глава 12

- А Ви до кого? – кокетливо спитала Ірина, йдучи йому на зустріч.

 Лише Уляна продовжувала стояти з гордо піднятою головою і намагалася зайвий раз не дивитися на нього. Від поведінки Ірини її мало не нудило, а Омеляна хотілося чимось важким стукнути, щоб не посміхався, як чеширський кіт.

- А не Вам хіба партнер потрібен, дівчатка? – залою пролунав оксамитовий баритон, від якого Ірина сама вже не проти з ним станцювати.

- Ні, - різко вимовила Уляна, - не потрібен.

- Дуже потрібен, - не зважала на неї Ірина.

Омелян також поводився так, наче не помічав Уляни, лише зрідка краєм ока підглядав за її скривленим личком та обуренням.

- Ян, - простягнув він руку в знак знайомства хореографу.

- Ірина, і мені надзвичайно приємно з Вами познайомитися.

Уляна вже хотіла йти та скоріше покинути це приміщення, проте Ян схопив її за лікоть та притягнув до себе. Миттю зреагувала на таке зухвальство, спробувала вирватися, але почула шепіт біля вуха та його тепле дихання у себе на шиї, від чого всі непотрібні думки враз зникли:

- Ти боїшся мене?

Одного разу вона вже чула це запитання, але тепер відповідь буде іншою. Уляна на мить застигла, тоді важко ковтнула та вирвала свій лікоть:

- Боюся та не хочу бачити – зовсім різні речі.

- Я ж бачу, як ти реагуєш на мої дотики, - продовжив говорити Омелян, не відводячи погляд. Присутність Ірини зовсім не бентежила, - чи ти боїшся, що не стримаєшся?

Розум підказував Уляні не реагувати на ці слова, не піддаватися його хитрощам, але серце просто вискакувало з грудей. Хотілося його провчити, показати свою силу та його слабкість. Знала, що й вона діє на нього, як дурман, тому відкинула свою сумочку в сторону. Сама ж з викликом заглянула в очі кольору океану, а тоді мовила:

- Головне, щоб ти зміг витримати це випробування та стриматися.

Омелян хижо посміхнувся, не зводячи погляду зі своєї фурії. Кавові очі блищали, темне волосся розкинулося хвилями на плечах, бежева легка сукня підкреслювала талію та красивими струменями спадала нижче коліна. Вона була ніжна та елегантна водночас.

- Яне, Ви хоч колись танцювали? – Ірина відволікла їх від гри поглядів та змусила глянути на неї.

- Хіба що в школі, але ж Ви мене навчите?

Ірина дивилася на нього і готова була навчити, показати, а головне не лише свої уміння з танців.

- Звісно, - двозначно проговорила, а тоді приступила до справи.

Спочатку жінка показувала стандартні танцювальні кроки у вальсі. Обоє повторювали нарізно, і лише після відточення цих кроків декілька хвилин, встали в пару. Права рука Омеляна опустилася на талію Уляни, ліва була витягнутою та міцно утримувала тендітні пальчики дівчини. Він не відводив свого погляду від карих очей, а Уляна ж випрямила спину й голову повернула вправо, наче займалася професійними танцями зі самого дитинства.

Омелян хижо усміхнувся і по команді хореографа пішов вперед, по квадрату, а тоді назад. Декілька разів повторив все правильно, а коли Уляна мала ступати на нього, навмисне затримався і дав їй гепнутися об міцні груди, пригортаючи злегка в обійми.

- Ніяк не можу запам’ятати, - пожалівся він Ірині і лише Уляна не побачила ні краплі сорому чи жалю в його очах.

- Розказуватимеш це комусь іншому, - усміхнулася, а тоді при першій же нагоді наступила йому на туфлю: - ой, я така незграбна. Твоя ж нога не постраждала?

- Можеш топтати її до кінця життя, - продовжив посміхатися Омелян, міцніше притиснувши Уляну до себе.

Його дотики бентежили, хижі погляди змушували соромитися та ховати очі, а сила притягувала все сильніше. Уляні здавалося, що вона перебуває на небезпечних гірках, де то опускається в прірву, то її знову підіймають на п’єдестал. Сама не розуміла, звідки взялася нахабність відповідати йому його ж манерою, але чим далі, тим більше її душа прагнула поринути в ту саму прірву назавжди.

- Тепер можна відрепетирувати ще декілька рухів, - проговорила з боку Ірина, відволікши їх один від одного, -  і станцюємо під музику. Все одно сьогодні всього танцю не вивчимо. Та й не Ви, Яне, наречений.

Можливо, Уляні здалося, але її завжди усміхнена викладачка говорила з докором у голосі. Невже й вона записалася у фан-клуб до Омеляна?

Далі Ірина показала їм декілька рухів та підтримок. При кожному дотику Омелян міцно притискав Уляну до себе, намагався довше затримати у своїх обіймах, а коли її обличчя було достатньо близько від нього, то шепотів на вушко фрази, навмисне бентежачи її.

- Цікаво чи довго ти ще опиратимешся? – Поцікавився, коли Уляна, тримаючись за його міцну долоню, закрутилася та вперлася до сталевих грудей.

- А ти? – Затрималася в обіймах, піднявши голову: - як довго не здаватимешся?

Омелян важко видихнув та проговорив те, що йому аж ніяк не подобалося:

- Якщо вийдеш заміж за Макса, тоді муситиму залишити тебе в спокої.

- Отже, не довго чекати… - Уляна продовжувала усміхатися, і лише сум в очах видавав її справжні почуття в цю секунду.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше