Глава 5

Бенет

 - Тобі ще довго?  - Вард сперся об дверний косяк, чекаючи.

 - Я закінчив.

Бенет вийшов з кімнати, несучи в руках довгий гострий ніж, прикрашений невеликим сірим каменем на рукоятці.

 - Ого!  Ти його тільки що точив?  - Вард зробив крок в бік товариша.  - Можна?  - він простягнув руку, бажаючи потримати таку рідкісну, майстерно виконану зброю.

Бенет простягнув йому ніж і той почав розглядати вістря, потім різьблення на рукоятці.

 - Я не розумію навіщо тобі ніж і чому мені потрібно було чекати поки ти його нагостриш, але ти завжди робиш те що вважаєш за потрібне, тому обійдуся без питань.

Бенет посміхнувся.

 - Я вже бачу як тебе розпирає запитати у мене всі деталі.

 - Гей, ввічливіше з єдиною людиною котра від тебе не відріклася!  - жартівливо зауважив Вард.

 - Просто тобі потрібен сильний наставник.  - підчепив його Темний.

Вард навчався у Бенета володіти своєю магією, як і інші невизнані у вибраних ними вчителів.  Різниця була лише в тому, що він хотів піти шляхом світла.  Через те що хлопець багато часу проводив з Темним, його так само уникали в пансіоні як і Бенета.

 - Ага.  І ще я з тобою тільки заради сили.

Друзі зареготали.

 - І все-таки навіщо тобі ніж?  - Вард знехотя віддав зброю.  - Виглядає зловісно.

 - Так і є.  Це єдиний ніж яким можна вбити сильного Темного.

 - О!  - видихнув невизнаний з таким звуком, наче з нього випустили все повітря як з кульки.

 - Він для Іди.

Бенет стиснув щелепи щоб не зірватися і не метнутися в сторону лісу, де він сподівався в майбутньому відшукати Іду.  Йому з великими труднощами вдавалося стримувати гнів у собі.  Ще не час.  Він повинен дізнатися що замишляє володарка і тільки потім щось робити.  Але вбивати її Бенет не збирався.  Це був запасний варіант.  Якщо раптом вона зуміє вирватися з його пастки, йому доведеться встромити ніж прямо в її чорне серце.

Але він дуже постарається щоб до цього не дійшло.  Ця нечисть заслуговує вигнання в Небуття, де її чекатимуть вічні муки.  Він помститься за Лів!  Лів ... як солодко звучав її голос коли вона кликала його навчатися разом ... як яскраво сяяла її посмішка, коли він збігав з пансіону, щоб потайки пробратися в її кімнату ... як блищали її очі, коли він зізнавався їй у коханні ...  вона богиня повітря - його кохана.  Вона і є саме повітря ... його повітря, без якого він не міг існувати.  Навіть зараз, коли її новий відсторонений погляд ранив його в саме серце, Бенет не міг змусити себе відпустити Лів.

Він згадував, як її маленька ручка затишно вміщалася в його великій долоні, а пальці спліталися.  Як шовкове волосся лоскотало його щетинисту щоку, коли ним грав вітер.  Про те що вони мріяли разом пройти шлях посвяти і стати Світлими, після цього навіки зв'язавши свої долі.

Бенет ніколи не відчував такого пекельного болю.  Йому здавалося що тортури в Небутті набагато м'якіші ніж те, що він відчував тепер.  Порожнеча що розриває на частини.  Якби у нього була душа, вона б теж давно розірвалася.  Бачити кохану і знати, що вона не з їхньої волі більше ніколи не подивиться на нього так лагідно як раніше, не обійме так тепло як завжди, не скаже що любить - дуже боляче.  Бачити яка вона далека і недосяжна, коли стоїть всього в метрі від нього ...

 - Гей!  Бенет?  - Вард струснув друга за плече.

 - Я в порядку.  Йдемо.

Вони вийшли на задушливу вулицю, де відразу ж натрапили на Герду.

 - Привіт, Бенет.  - прощебетала дівчина, оголюючи в усмішці рівні білі зуби.  - Давно не бачилися.

 - Привіт.  Ми з Вардом поспішаємо.  Вибач.

Бенет відтягнув товариша подалі від настирливої ​​Герди.

 - Ти чого?  - обурився він, поправляючи комір.

 - Вона постійно мене переслідує, хоч я вже не раз давав їй відворот поворот.

  Вард кивнув.

Герда була досить симпатичною Темною, непогано володіла сонячною енергією, і навіть не боялася Бенета як інші.  Вона багато разів натякала йому на те що не проти зблизитися з ним.

Вард не допитувався чому друг уникає інших жінок, бо знав - Лів йому не замінить ніхто.  За це Бенет цінував товариша ще більше.  Хоча сам Вард був той ще шибеник, який любив позалицятися за симпатичною невизнаною або вже присвяченою.  Його зовнішність - немов у янгола, часто привертала дівчат, хоча Вард нікого по-справжньому не кохав.  Але і помилкових надій він ніколи не подавав.  Кучеряве світле волосся, сині очі кольору океанських глибин і струнка статура - справжній ідол краси.

 - Чому ми продовжуємо її вистежувати?  Ти і так знаєш де Іда.

 - Мені потрібно знати як до неї підступитися, перш ніж нанести удар.  І поки вищі уми не розберуться з вимиранням лісової природи я не хочу їх підставляти.  Як ніяк, але вона є володаркою лісу, а значить береже свій дім.

Друзі ступили на стежку, що веде в густі хащі.  Кругом розросталися чагарники, сплітаючись листвою.  Над головами пронісся сокіл і зник за верхівками дерев.

Бенет важко зітхнув і долонею сперся об кривий стовбур модрини.  Йому необхідно було заспокоїтися, щоб не видати їх з Вардом вторгнення.  Він нічого не міг вдіяти з переповнюючою його ненавистю.  Йому хотілось зустрітися з Ідою лицем до лиця, дізнатися чому вона обрала своєю жертвою Лів і нарешті покінчити з цими муками, виславши Темну в вічне пекло.

Але Бенету ставало тільки гірше.  Помста не поверне йому Лів.  Ніщо не поверне.  На серці не стане легше.  Вона залишиться для нього навіки недосяжною.

 - Ти в порядку?  - Вард зберігав дистанцію, даючи товаришу можливість прийти в себе.  Він звик до поведінки Бенета і знав справжню її причину.

 - Так.  Продовжимо шлях.

Вони лишень перейшли кромку лісу, як з глибини заростей почувся несамовитий крик.  Схоже кричала дівчинка.  Вард і Бенет рвонули на шум.  Бігти далеко не довелося - вони побачили як стрімкий потік лісової річки хоче затягнути дівчинку вглиб.

Бенет, не роздумуючи кинувся в воду.  Він сильними швидкими помахами рук дістався до дитини, ледь встигаючи за течією.  Схопивши міцніше дівчинку, він витягнув її собі на спину і тепер вирішував як їм звідси вибратися.  Своєю недавно придбаною силою він зупинив шалений потік, і тепер спокійно плив в бік берега.  Річку суцільно оточували круті обриви, і хоч вони були недостатньо високими щоб стрибаючи з них забитися, але вибратися на сушу ставало важко навіть йому.