Глава 9

- Я повинен її зловити.  Досить вже ходити навколо.  Рада прийняла рішення її вигнати, тому тепер я можу вільно відправити цю тварюку в Небуття.

Вард закивав.

 - Ти правий.  Ти так довго чекав цього моменту.  Та й упевнений, що Верховні тільки зрадіють тому що хтось позбавив їх від Іди.  Правда тепер знайти її буде набагато складніше - її ж позбавили сил.  Вона швидше за все десь ховається, як загнаний в кут щур.

 - Але я чую її ослаблену енергію.  Вона настільки ненавидить все навколо, що розсіює злобу там де з'являється.  Придивись - колір її аури сірий, немов густий смог у великому місті.  А вона була тут як мінімум годину назад.

Вард подивився в бік куди вказував Бенет, вдивляючись в тугий серпанок.

 - Дійсно.  А хтось ще казав, що володарка розумна.  Як же!  Була б розумною - не слідила б так, коли повинна ховатися.

 - Думаю вона сильно ослаблена.  Це нам на руку.  Але коли знайдемо її і наблизимося, не забувай про голос.  Вона так само може підпорядковувати співом.

 - Не думаю, що Іда в стані нас підпорядкувати, враховуючи обставини.  Та й що вона буде з нами робити не маючи інших сил?  - Вард знизав плечима.

Вони ще якийсь час безшумно просувалися по руїнах старого занедбаного району.  Ідеальне місце щоб сховатися, але все ж Бенет мав слабку надію на те, що вони зможуть знайти володарку тут.  Сліди які чоловіки вловлювали говорили тільки про те, що вона тут проходила, але не було конкретного згустку енергії, який вказував би на більш тривалу зупинку Іди в цьому місці.

 - У будь-якому випадку вона не зможе довго ховатися.  Їй потрібна їжа і дах для виживання.  - зауважив Вард, коли вони завернули за черговий поворот.

Навколо стояла страшна тиша.  Навіть бездомні не бажали розміщуватися в цьому спорожнілому районі, де навколо крім різного сміття і уламків нічого не було.

 - Повертаємося.  Підемо нашим шляхом через статую рівноваги.  - сказав Бенет, і одразу розвернувся в той бік звідки вони прийшли.

Ступивши якихось десять кроків, Бенет зауважив, що Вард за ним не пішов, а потім і сам зрозумів причину затримки.  На досить великій відстані чулись тонкі звуки співу, і зачарований ними невизнаний, піддавшись пісні, рушив у бік співачки.

 - Вард повернися!  - крикнув Темний, але його товариш був одурманений, і нічого не помічав навколо себе.

 - От халепа!  - вилаявся Бенет, і постарався сконцентруватися на власних думках, заглушаючи ними ваблячі звуки голосу.

Йому довелося піти за другом щоб вийти до проклятої володарки і нарешті позбутися її.  Правда він не думав, що Вард піддасться співу, адже спочатку голос доносився ледь чутно.  Тільки тепер, поступово наближаючись до джерела звуку, йому самому ставало все важче опиратися.  Володарка мала могутній дар від народження і дуже спритно їм користувалася.

Коли чоловіки подолали останню ділянку, що приховувала від них Іду, Бенет почав похитуватися немов п'яний.  Він на мить заплющив очі, все сильніше і сильніше концентруючись на своїх думках.  Для цього він зарився в спогади про їх спільне життя із Лів;  про її дзвінкий сміх, про те, як вона реготала заливисто і часто, а він спеціально намагався її розсмішити.  Про її теплий добрий погляд - такий особливий.  Тільки на нього вона дивилася так.  Це додало Бенету сил, і, опинившись прямо перед веселою Ідою, Темний повністю розслабився, і став спостерігати.  Володарка настільки була впевнена в своєму тріумфі, що не звертала уваги на напружену позу одного чоловіка, і повне підпорядкування іншого.  Вона розкинула в сторони руки, збираючи залишки своєї сили воєдино в той час, як Бенета долав гнів.  Він наростав як сніжний ком від прилипаючого снігу, поки йому самому не почало здаватися, що цей ком розірве на частини його і цю мерзенну тварюку, що відняла у нього кохану.  Проте він не поспішав.  Він дивився в ці чорні (більше не зелені при виділені енергії) очі і волосся, самовпевнену противну посмішку, схожу на оскал, коли її спів стихав, зміцнюючись в думці, що це останній її тріумф.

І тут, погляд Іди звернувся на нього.  Вона на мить розгубилася, втративши контроль над голосом, даючи перепочинок Варду.

 - Якого ... - почала Іда, але Бенет перебив її стрекотню своїм подібним на гарчання вигуком.

 - Твої дні полічені.  Сьогодні ти мені відповіси за все!

І щось тріснуло в цей момент в твердому погляді володарки.  Вона хотіла було продовжити свою пісню поки Вард остаточно не прокинувся, і спробувати посилити її вплив, але цей спокійний тембр пробив її впевненість до крижаного холоду, змусив зробити крок назад.  Замість того щоб боротися, Іда кинулася бігти.  Вона мчала через порожню вулицю туди, де густо розросталися дерева, не обертаючись, засліплена вперше в житті диким жахом.  Її битва була програна, але здаватися вона не збиралася.

Тим часом Вард прийшов в себе, і трусонув головою так, немов хотів скинути сон.

 - Вона втекла!  - несамовито вигукнув Вард, і кинувся в бік тікаючої Іди.

Бенет деякий час спостерігав за ними, потім спокійно пішов по п'ятах.  Йому більше не було потреби ганятися за тією відьмою - вона більше не втече.

 - Швидше за нею!  - підганяв його товариш.  - Інакше вона сховається знову!

 - Ні.  Не поспішай!  - порівнявшись з Вардом, відповів Темний.  Бачачи здивований погляд товариша, продовжив.  - Вона біжить в ліс, а ліс тепер для неї смерть.  Він більше її не приховує, а навпаки - видає як чужорідне тіло.  Іда зараз в подиві від того, чому на мене не подіяли її чари, тому не думає про те, який помітний слід залишається від її втечі.

 - Так ти не піддався співу?  - вже зменшивши темп, запитав Вард.

 - Ні.

В голові Бенета знову сплив образ розрум'яненої Лів, яка напівжартома напівсерйозно лаяла його за те, що він поранивши спеціально долоню, виростив новий особливий сорт квітки для неї.  Вона перемотувала його невелику рану, яка і так би затягнулася досить швидко, але Бенет не міг опиратися їй в той приємний момент виявленої до нього турботи.  Вона все голосила і сварилася, а він просто сидів мовчки і спостерігав за її здоровим рум'янцем на гладких щоках, і рухом чарівних губ, що говорили якісь слова.  На обличчі Темного розпливлася посмішка.