Викрадач мого серця

Глава 20

Дем в усі очі дивився на невисокого хлопця, що спокійно сперся ліктем на брудні залізні двері під'їзду. Було видно, що він не дуже натхненний майбутньою розповіддю – Антон задумливо крутив у руках окуляри, збираючись з думками.
- Все починалося як у казці,так? Ти ж віриш у казки, Дамір? Пробач, що переходжу на ти – розкриваючи свої карти, хочеться більше інтимності та довіри між нами. Віриш, звичайно. Адже ти відреагував передбачувано, коли я підійшов до тебе з пропозицією, від якого ні один хлопець у здоровому глузді не може відмовитися. Коли сім років тому до одного хлопцятак само підійшов старий учитель. Хлопець ще з десяти років хворів комп'ютерами, і вмів писати програмний код, скажімо так, не настільки посередньо, як всі його одногрупники. Цей хлопець не повірив своїй удачі. Він все життя був ізгоєм – окуляри, відсутність грошей і уваги дівчат, звичайно, будь який задрот зрадіє. Хотілося стати другим Гейбом Ньюеллом, прославитися. Купатися в грошах, як під дощем, подорожувати. Мрії, вони такі однакові у більшості людей. Я читав ті ж емоції на твоєму обличчі сьогодні й мене, скажу чесно, аж перевернуло. Від цих спогадів невідомом звідки проявилось почуття провини. Давно зі мною такого не відбувалося...Але я відволікся, не про це мова. Хлопець прийняв пропозицію старого вчителя. 

Антон замовк. Дем тихо запитав:
- Це була пропозиція від компанії «Нексил»? 

Антон гірко посміхнувся.
- А ти догадливий. Звичайно, від кого ж ще? «Нексил» шукали талановитих програмістів. Вони хотіли найняти на роботу найкращих, за підсумками робіт... Хлопець пішов далі. Він написав не просто роботу. Він розробив унікальну систему движка комп'ютерної гри – потужна пошукова система та модуль обміну особистими даними. Ну, це вже нюанси. Господи, як у хлопця тряслися коліна, коли він передавав всі розробки в «Нексил»! Він сидів днями біля телефону і гіпнотизував його. Але ніхто так і не подзвонив. Звичайно, хлопець на відмінно здав диплом, написав магістерську і став викладачем в інституті, хорошим викладачем, але ніяких шансів від «Нексил». Ніякого дива не сталося. А через рік... - Антон не витримав, його пальці, що шарпали оправу окулярів, конвульсивно стиснулися. Оправа хруснула і пом'ялася. Дем моргнув. Йому було нестерпно шкода цього хлопця – який по суті нічим від нього не відрізнявся. Без грошей, без підтримки батьків, без зв'язків... Йому так необхідно було чудо, що він був готовий чіплятися за будь-яку соломинку. Але чудес не буває в реальному світі.
- Ти знаєш гру «Разерфилд?» – Раптом нервово запитав Антон, відвернувшись. Дем кивнув.
- Так, звичайно. Її багато пройшло людей...
- І як тобі? – Антон знову розвернувся обличчям до Дема. На його обличчі застигла та сама гірка усмішка. Не то посмішка, не то гримаса.
- Графіка підкачала. – Чесно зізнався Дем. – А ось продуктивність движка вражає. Ви написали чудовий код.
- Спасибі. – Зітхнув Антон. – Приємно чути таку похвалу від професіонала. Повчальна історія, Дамір? Потім в житті молодого викладача знову з'явився представник компанії «Нексил» і зробив пропозицію, від якої неможливо відмовитися. Якщо тобі дорога робота. Здогадуєшся, про що я, Дамір?
- Вербування. – Дем проковтнув. Всі його підозри підтвердилися, але на душі стало гидко. Він присів на лавочку біля під'їзду і покосився на Антона, що розмахнувшись, викинув зламані окуляри в смітник.
- А, до біса. Давно пора купити лінзи. Ну що, ти добре подумав? Якою буде твоя відповідь?
- Я що, схожий на ідіота? – Наїжачився Дем. - Ні. Передайте їм моє тверде ні. А чому... – Дем осікся, але потім договорив. – А чому ви зациклились на «Нексил»? На цій підлості? Адже є ще багато компаній, нехай і більш дрібних...

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше