Викрадач мого серця

Глава 27

- Привіт ти де?
- Ось-ось буду! Тут така черга! - Пролунав бадьорий голос в трубці.

   Я зітхнула.
- Я не сумніваюся у цьому. Ось тільки ти в курсі, що ми запізнюємося?

Я хотіла ще додати класичне: "Незручно, люди чекають", але Дем, як зазвичай перебив мене.
- Не можна спізнитися на свій День народження! - І відключився. Мені залишалося лише позаздрити його непохитній впевненості в собі. Я присіла на краєчок підлокітника дивана і почала чекати.

"Таксі везло нас в ніч"-так могла б я сказати, якщо була би  поетесою. Але я була цинічним майбутнім хірургом, і за вікном тільки згущалися сутінки, а ось і кафе. Непоказне зовні, і я, до речі, жодного разу не бувала в ньому, воно виявилося напрочуд затишним всередині. Декороване у світлих тонах з нотками червоного, м'які диванчики з червоними подушками, великі дерев'яні столи, пофарбовані в білий. А на стінах безліч картин і дрібничок. З затамованим острахом я переступила поріг, боязко тримаючись позаду Дема, сподіваючись, що мене не помітять за його широкою спиною, але дарма старалася. 

Ах так, це я вже забігаю наперед. Природно, що ми запізнилися, і за великим столом, повним різношерстної молоді, стояв веселий гул. Всі один одного знали, не менше ста років, всі прекрасно спілкувалися та обмінювалися новинами.
- Тут мій старший брат і його дружина. - Пошепки, ще не доходячи до столу, просвітив мене Дем. - І мої колишні одногрупники, ми з ними непогано спілкуємося і донині. 

Я нервово кивнула в знак того, що почула його.
Серце зрадливо пішло в п'яти. Сім'я? Ха-ха. Найбільше я ненавиділа компанії однолітків. Пам'ять послужливо підсунула шкільні роки й мене, самотню , яка  сидить за першою партою. Щоб не сталося, ні в якому разі не можна втрачати обличчя. І я звикла спиратися лише на себе, а не на чоловіка поруч. Мої пальці розтулилися і я спробувала відсунутися від Дема на умовно безпечну відстань. Але він, як звір, відчув небезпеку, і перехопив мою талію. Взяв у залізні лещата — не відсунутися, і повів знайомити.
В принципі, не так виявився страшний чорт, як його малюють. Ми цілком зручно розмістилися посередині столу, я навіть встигла поговорити з його похмурим братом і за контрастом веселою дружиною.

Мене запитали, як моє життя, парочка сусідів по столу, за дивним збігом — хлопців. Я щось відповіла, мило пожартувала, і побачивши щирі посмішки, почала розслаблятися.
Рано зраділа, дитинко. Дівчата за столом, не змовляючись, оголосили мені холодну війну. Я знала, що так буває в змішаних компаніях, де хлопець подобається занадто великій кількості дівчат відразу, при тому, що хлопець «зайнятий» іншою. Так що я не заморочувалась їхніми косими поглядами. Спочатку все йшло добре, принесли піцу, всі мовчали й жували її. Але потім йшов час, і характери гостей почали потихеньку розкриватися. Я сиділа мовчки, і дивлячись на людей за столом, угадували, хто є хто. Чисто із-за на почві спортивного інтересу. 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше