Глава 46

... Замах на сім'ю Алаївих було скоєно групою невідомих у чорних масках, які говорили на дивному не руському діалекті, а на іншій мові. Ті грізні чоловіки знали свою справу — цей замах був далеко не в першому десятку в низці їх кривавих злочинів. За одне спасибі — ніяких зайвих мук... жертва практично нічого не відчула. "Померла швидко, не мучилася" - говорили потім. Маленький Лекс не плакав, ховаючись у великій скрині, під купою ганчір'я. Навіть у свої три роки він розумів, що треба мовчати. Інакше він стане наступним. І мамина жертва виявиться марною. Якби не дитина, у мами був би примарний шанс на втечу, а так, з ним на руках... ні, це було б безглуздо.

Тому вона просто взяла свою долю, фактично віддавши своє життя, щоб її маленького сина, не виявили в його схованці. Слава небу, Лекса і не шукали. Можливо, найманці не були жорстокими. Вони просто виконували свою роботу. Не дуже добре, до щастя...
У кожного свої кошмари. І Лекс досі прокидався в холодному поту від власного крику, вночі, коли в його снах, знову і знову, вбивали його матір. І потім, холодний піт стікав струмком, коли його вивертало навиворіт після цих снів. І через рік, і через п'ять, і через двадцять років потому... нічого не допомагало.

 Його водили до лікарів і до знахарок. До світил наук  й цілителям. Цю неприємну главу свого життя Лекс хотів би забути, але не зміг. А після того, що сталося, батько одразу пішов у відставку і забрав сина. Кажуть, спецагенти бувають або діючі, або мертві. Але ні, батько Лекса спростував це своїм прикладом. Він повністю відійшов від справ. Вони виїхали зі столиці в провінцію. Де у батька був всього один друг юності — колега в минулому. Так само пішовший зі спецпідрозділу з власних причин, але набагато раніше.

Один товариш... Один, але справжній. І у цього друга була донька, яку звали Еліна. Яку Лекс прозвав Ліною. Малятко, на п'ять років його молодше, світле сонечко, не знало болю і сліз. Лекс і тягнувся до неї, мов соняшник до сонця, тільки з нею похмурий і відлюдний хлопчисько посміхався і відкривався, починав говорити... Лекс ніколи не забуде одного моменту, коли він сильно захворів – ангіна здається, і горів від температури, і кошмари, кошмари наступали, і не було від них порятунку.

Але вперта дівчина прорвалася до нього, вірніше просто залізла у вікно і сиділа поруч, схопивши своїми худенькими ручками його долоню. А потім обтирала його палаюче чоло. Ліна не боялася заразитися, не боялася хвороби. Вона хотіла зцілити Лекса. І кошмари відступили, ви не повірите, вони пішли від дотику прохолодних рук. Вперше за всі ночі за свої тринадцять років Лекс спав спокійно. Він ніколи не забуде цього...