Глава 57

Через кілька годин після...

- Ви маєте право зберігати мовчання... - Дем відчував себе героєм поганого бойовика, коли поліція постукала в його двері. «Добре, встиг поснідати», - цинічно подумав він, відкриваючи й подумки перебираючи в пам'яті всі дрібниці, які встиг зробити за ці три жалюгідних години, що промайнули, немов блискавка.
«Паспорт, ключі, гроші. Мобільний телефон, рахунок поповнений. Комп'ютер запаролений, вся інформація знищена, навіть хакери не зможуть злити що-небудь з його домашнього комп'ютера. Флешки надійно сховані в сейф, який він давно і таємно орендував у місті у знайомого ще зі шкільних днях знайомого. Ці флешки зараз на вагу золота... системний сервер їх роботи успішно зламаний. Нічого такого, просто додаткова перестраховка»... це перше, що зробив Дем, коли прийшов додому після погрому гаража. Мозок працював як годинник, на відміну від божевільної ночі. Він діяв за планом, і лише зрідка крутилася голова від жаху того, що відбувається. Але Дем намагався не думати. Він механічно скинув на підлогу куртку, яку «зайняв» в гаражі в Алекса, механічно поставив на вогонь чайник і зробив собі парочку бутербродів з сиром і шинкою. Правда, хліб мав смак паперу, а шинка гірчила, але Дем намагався не звертати на такі дрібниці уваги.

Він звик і  до гіршого, намагаючись не показуватися на очі зайвий раз вдома, в дитинстві, не їв годинами, або тягнув одне яблуко на весь день. Потім Дем важко впав на диван і закинув голову на підлокітник, даючи собі відпочинок на пару хвилин. Перезавантаження. Вдих-видих. Половина шляху вже позаду. Найскладніша, що спалює душу. Тепер залишається витягнути ноги з чорного попелу і йти далі.

- Зосередься, Дем, зберися. Ти ж можеш, хлопець, я знаю. Залишилось зовсім небагато. Давай, руки пам'ятають. - Дем нервово розсміявся, включаючи комп'ютер. Треба ж, докотився до того, що розмовляє сам з собою. Здійснив погром на роботі. Знищив більш як сто тисяч доларів, перетворивши в мотлох  машину Алекса. А зараз збирається запустити годинну бомбу у движок, який з такою любов'ю створював. Ще один злочин, чи буде цьому край? Коли він встиг стати злочинцем, він, який ніколи й штрафу за неправильне паркування не отримував? Руки раптово затремтіли. Дем знову набрав повні груди повітря і посунувся ближче до комп'ютера.

- Спокійно, ганчірка, не розкисай. Ти зробиш все по вищому розряду. Комар і носа не підточить. Зате кожен, хто спробує завантажити останню версію движка з офісного сервера, і продати її конкурентам, дорого поплатиться за це. Та й у цілому, вони всі будуть в тебе на гачку. Адже тільки ти, хлопче, зможеш закінчити цей триклятий движок, поліпшену версію. Зможеш, вірно? Якщо вони дадуть тобі час.

Але в глибині душі Дем розумів, що якраз цього часу у нього немає. Дня, двох, трьох, тижня. Написати, налагодити, протестити. І все самостійно. Дем взагалі не був упевнений, що здатний на такий подвиг, але вибору у нього не було. Тому на всякий пожежний, він залишив собі ходи для відступу. І, крім усього іншого, у нього з'явився перший козир в рукаві.