Викрадач мого серця

Глава 70

- Гранично ясно. – Лекс опустив руки на кермо і зморщив лоба. Він бачив, як важко Дему давалося кожне слово, і почав перейматися повагою до цього дивного, упертого парубка. У нього була ціль, і він йшов до неї як танк. В армії Лекс навчився цінувати таких людей, їх дуже мало зустрічалося в його житті.

– Що ж, подивимося, чим я можу допомогти... я не можу привести тебе у квартиру до себе, туди може заскочити Еллі. Знімати тобі квартиру теж необачно, бо можуть за документами тебе простежити. І взагалі, якщо така справа, бажано, щоб ти мінімально світився поруч зі мною, скажу чесно. У мене є своя нехороша специфіка роботи...
- Я розумію. – Дем знову проковтнув, хоча в горлі пересохло. – Пробач, що напряг тебе проханнями... і своєю присутністю.
- Так, помовч й не перебивай. —Включив «командира» Лекс. – Я ще не закінчив. Бачиш, який ти гордий виявився. Є варіант, про який ніхто не знає, крім мого батька. Наш з ним мисливський будиночок. Він знаходиться в лісі, недалеко від міста. Поруч в пішій доступності село, де можна купити їжу. Є світло, газ, інтернет та ноутбук.

Все, що тобі треба для щастя.
- Господи, дякую! – Дем просяяв, але Лекс застережливо підняв руки.
- Так, тільки не лізь із поцілунками, я це не люблю. Будеш винен.
- У мене відчуття, що якщо поєднати це з сумою застави, нам спочатку треба в хірургію, вирізати та продати мою нирку. І тільки тоді я з тобою розрахуюся. – Хмикнув Дем, а Лекс заусміхався, простягаючи йому руку для міцного рукостискання. Звичайно, обидва спробували стиснути як можна міцніше, але в підсумку «перемогла дружба».
- Тримайся міцніше, — Лекс натиснув на газ і розвернувся. З-під коліс полетів гравій. Дем вдавився в крісло і поморщився. Сьогоднішній день, здається, від початку до кінця, погрожував стати випробуванням для його нервів.

Вечір того ж дня, будинок батька Лекса...

Вечір непомітно підкрався до будинку за містом, де я чекала Лекса. Закутана в ковдру, а  до мене  у вікно заглянув повний місяць.  Томившися в невіданні, я ігнорувала слабкі спроби розважити мене господарів будинку, ввічливо відхиляючи всі пропозиції. Правда, Аллі таки вдалося один раз погодувати мене, спеціальним рідким супом з живильним бульйоном і, здається, манкою. Я не була в захваті, але проковтнула їжу, тому що розуміла, інакше від мене не відстануть.

Потім, коли чекати стало зовсім нестерпно, я втекла в бібліотеку. До речі, в цьому будинку була абсолютно шикарна атмосферна бібліотека, розташована в підвалі. Стіни були обшиті дерев'яними панелями, там стояли м'які крісла, і було дуже багато книг. На будь-який смак. Спочатку я просто рилася в них, задовольняючи цікавість, захоплюючись шкіряними палітурками, позолоченими літерами на корінцях і просто насолоджуючись запахом старого паперу. Батько Лекса, як і його син, цінували книги. Як і я. Я закрила очі, забравшись в крісло з ногами й притиснувши до грудей книжку. Всякі думки лізли в голову. Про Лекса, про мене. Про те, що ми дійсно підходимо один одному, ідеальна пара – загальні інтереси, розуміємо один одного з півслова. Лекс хороший захисник, завжди допомагає у важку хвилину.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше