Глава 112

Спогади зусиллям волі почали танути, як досвітній дим. Це – минуле. Не можна жити минулим. Так, зараз все інакше. Але не менш чудово. І, ніби підтверджуючи мою правоту, чомусь моє серце то билося частіше, то пропускало удар. У глибині душі я знала відповідь цьому, це тому, що поруч зі мною Лекс. І він будить всередині мене зовсім інші емоції, ніж Дем. Але не менш сильні, не менш яскраві... просто інші.
Брешуть ті, хто каже, що справжнє кохання буває лише раз у житті. Якщо судилося, і ти знаходиш у собі сили відкрити своє серце, то справжня любов може прийти й оселитися в ньому знову. Звичайно, вона буде зовсім іншою. Неповторною...
- Ну що, не боїшся? – Лекс простягнув мені ковзани. Я надулася.
- Кого це ти на понти береш?
- Так я і сам очкую. – Зізнався Лекс, зашнуровував ковзани. - Чи це не жарт, я аж в тринадцять років катався...
- Ну, майже рік катався. І досить непогано.
- Підготувався,  в порівнянні з тобою. У тебе був талант.
- Ага, черговий талант, закопаний в землю. – Хмикнула я і встала, проігнорувавши руку Лекса. -А ноги пам'ятають...
 

Дійсно, було на диво, дуже легко. Я твердо стояла на ногах, і коліна не тремтіли. Я і сама згадала захват тренера, як легко у мене виходили складні елементи, як я крутилася крижаним вихром на ковзанці...
А Лекс згадав дещо інше. Як наполегливо Ліна знову і знову вставала на ковзани, віддаючись цьому заняттю без залишку. Як не шкодувала себе, до автоматизму відпрацьовуючи елементи. Як ні сльозинки не пустила під час падінь, а їх були сотні, цих падінь. І якби Лекс не тренувався поруч, як сіамський брат близнюк, він би не оцінив ні витрачених зусиль, ні того поту, пролитої в ім'я ідеї. Він і сам падав і відчував таку ж біль, але найбільше йому стало дивно на душі, коли на одному тренуванні, фінальної перед якимись обласними змаганнями, майже прилипнувши до бордюру у якості глядача, Лекс милувався тим, як пурхає, немов метелик, Ліна, немов не ковзани у неї на ногах, а крила. Еше і те біле сріблясте плаття... Ліна ковзала в парі з хлопцем з яким тренувалася вже кілька місяців і збиралася виступати в змаганнях. 

Лекс вбирав кожен рух, і першим побачив, як її напарник зробив помилку, грубу помилку, підставився, і... Лекс перший почув нудотний хрускіт, з яким ламалася кістка. І його вивернуло навиворіт від того дикого тваринного крику, з яким вона впала на лід, на щастя, втрачаючи свідомість.

***

Далі була швидка, операція, нічого страшного обіцяі лікар батькам, Лексу, батьку Лекса – вони всі сиділи в лікарні, в очікуванні вироку. Все добре – сказав лікар, – тільки більше ніяких ковзанів. Ось так безглузда випадковість ставить хрест на можливих звершеннях.

 Лекс пам'ятав, як пробрався до Ліні і сидів біля її ліжка годинами й просто відмовився йти додому. Батько намагався відірвати його руки від залізного бортика ліжка, але Лекс не здався. І йому принесли розкладачку, і батько спав там же – в кріслі. Зате, коли Ліна відкрила очі і прокинулася від седативного, вона побачила відразу його. Знесилені й перелякані – але рідні та близькі. Вона побачила Лекса і відразу ж посміхнулася. І тільки тоді Лекс повірив, що все буде добре...