Викрадена Неприємність

Глава 5

Дерек придивившись уважніше до обличчя Вардока здивовано запитав:

- Ти що бороду вирішив відпустити? Ти ж ніби не любиш цього і завжди  голишся начисто.

- То я й не відпускав нічого! Воно саме почало рости! Ось ще полюбуйся...- чоловік повернувся спиною, демонструючи волосся довжиною до середини спини, - і це при тому, що я сьогодні вже двічі голився і тричі стригся!

Дерек підвівся з ліжка і почав швидко одягатися. В цей момент за вікном почали шуміти ще більше.

- А там що коїться? – вказуючи на вікно, спитав Дерек.

- Так я такий не один! У всіх чоловіків у таборі те саме, що й у мене. Вийди подивися сам.

Відчинивши двері свого будинку, Дерек завмер на порозі, споглядаючи наступну картину: у внутрішньому дворі зібралися майже всі мешканці містечка і зараз це місце було схоже на величезну перукарню. Більшість чоловіків сидять один до одного спиною і утворивши коло обстригають одне одному волосся. Деякі сидять окремо і їх стрижуть їхні дружини. Обстановка, м'яко кажучи, вражаюча. У цій ситуації зворушливо виглядає тільки Нод. Велетень сидить на одній з лав, а п'ятеро дівчат плетуть з його довгого волосся кіски, прибуваючи від цього в захваті.

- Ну і що це по-твоєму таке? – запитує Вардок.

- По-моєму це означає, що вона все ж таки сказала правду! - посміхаючись відповів Дерек.

– Хто? І яку правду? – перепитує маленький чолов’яга.

- Вчора до мене пізно ввечері прийшла Діна і передала слова Рими: вона стверджувала, що сама, насправді, і є княгинею Нерісію. Я подумав, що вона намагається тягнути час і запропонував їй це довести. Ну, і як бачиш, у неї це вийшло. Навіть незважаючи на захист, який поставив маг Уртюг.

Вардок присвиснув і потираючи бороду, що знову почала відростати, запитав:

- І що тепер робити?

- Запитаємо про це у князівни... - сказав Дерек і рушив у бік її будиночка.

Я всю ніч не спала, мені не вдалося стулити очі навіть на хвилинку. Я все лежала і думала: чи вийшло у мене задумане? Постійно прислухалася до звуків на вулиці. В кінці кінців, встала з ліжка і підійшла до вікна, за яким все було як завжди. Крім того, що у скверику досі нікого не було, жодної людини, яка навіть просто проходила б повз.

Так я просиділа біля вікна хвилин десять. Аж раптом, з боку котеджного містечка, у бік мого будиночка почали наближатися дві фігури, причому досить швидко.

Я відскочила від вікна, сіла за стіл у півоберта до дверей. Склавши руки на грудях, з нудьгуючим виглядом почала розглядала один зі світильників, що висить на протилежній стіні. У двері постукали.

- Заходьте!

- Княгине Нерісіє, - почав, увійшовши Дерек і одразу замовк.

Я ж сиджу, так і не повертаючи голови до нього, продовжую захоплено споглядати світильник. Мовчання явно затяглося. Чоловіка щось вразило. Цікаво що? Зараз дізнаємось…

- Ви у цьому впевнені? – голосом повним іронії уточнюю я.

– Тепер абсолютно! – звучить відповідь.

В якому сенсі? Звучить це питання у мене в голові, і я, забувши про необхідність вести себе велично і граціозно, як личить князівні, різко повертаюсь обличчям до того, хто увійшов. І натикаюся на погляд блакитних очей, які із захопленням розглядають моє волосся.

Спускаю погляд на пасмо, що лежить у мене на плечах - так і є бірюзове. Знову забулась змінити колір волосся. Хоча, чого це я? Тепер уже немає сенсу змінювати колір.

А я вже й забула, що людей зазвичай трохи шокує незвичайний колір мого волосся, адже моє справжнє волосся давно ніхто не бачив за межами замку.

Так, секундочку! А чого це моє заклинання не спрацювало? Чому у Дерека борода все тієї ж довжини? І волосся, схоже, ні на міліметр не відросло. Тепер і я, у відповідь, з таким же подивом розглядаю чоловіка, що стоїть переді мною.

Дерек, помітивши моє розгублення, поспішив прояснити ситуацію, у звичній для нього манері…

- Ваш погляд, сповнений подиву – дорогого коштує, князівно! Вас дивує, що я не прийшов сюди з косою через плече? – посміхаючись запитує мене цей самовпевнений нахаба і продовжує, - поспішаю Вас заспокоїти: ваші чари подіяли. Тепер блиску і шовковистості волосся всіх чоловіків у таборі може позаздрити будь-яка дівчина.

- Всіх чоловіків, окрім Вас! - з докором підкреслила я.

- Так. Всіх, крім мене. - з незмінною усмішкою, підтверджує він мої слова.

- І як це розуміти? – уперши руки в боки питаю я, гніваючись на те, що йому вдалося уникнути долі, що спіткала інших чоловіків у таборі.

- Так, що на мене не діє магія. Ніяка. — каже, знизуючи плечима Дерек.

- Що?! – шоковано питаю я.

- Я помітив це випадково кілька років тому, коли в одній з таверн мене намагалася заворожити одна відьма, щоб потім її сподвижники могли мене обікрасти, але в неї нічого не вийшло. Після цього, я ще раз звертався до кількох магів, щоб вони спробували на мені якесь заклинання, але їхня магія теж на мене не діяла. Навіть маг Уртюг нічого не зміг зробити. А в мене вдруге за вечір вдалося Вас здивувати, княгине Нерісіє, – задоволено підкреслив Дерек.

Ще б пак! Як таке може бути? Це феномен! Я ніколи такого не чула, щоб на людину не діяла магія.

- Але як це може бути? - повторила я свої думки вголос.

- Не знаю.

- Цьому має бути якесь пояснення! – у запалі говорю я.

І тут в мені прокинулася неприборкана зацікавленість... Забувши хто такий Дерек, я підскочила до нього і, взявши у свої долоні його руки, спробувала вплинути на нього своєю силою. Але ж у кімнаті стоїть магічний захист. Тоді я потягла його за руки ближче до вікна. Туди, де мені вдалося зробити пролом у плетіннях Уртюга. Тут я відчула свої слабкі магічні потоки і направила їх на Дерека. Зачекавши кілька миттєвостей, я приклала вухо до його грудей, щоб почути, чи стало його серце битися швидше. Тому що, коли на людину впливають магією, її серце починає битися прискорено.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше