Глава 6

Наступного ранку Дерек знову прокинувся від незрозумілого шуму за вікном. Складалося враження, що всі тварини втекли зі своїх загонів і зараз перебувають під вікном.

Вийшовши надвір, Дерек просто обімлів. Вся чоловіча половина табору зараз схожа на звіринець. Більшість присутніх зображує з себе стадо баранів. Вставши навпочіпки, вони щипають траву і в унісон вимовляють протяжне «Беее»! Вардок при цьому видає себе за собаку пастуха і гавкаючи носиться навколо «стада баранів», намагаючись їх згуртувати.

Деякі прикинулися кабанами і, голосно рохкаючи, борсаються у величезній калюжі на узбіччі дороги. Але знову, комічніше за всіх, виглядає Нод: він намагається зображати кролика, стрибаючи з місця на місце, ворушачи неіснуючим хвостиком. Зі сторони це виглядає неперевершено, враховуючи його габарити.

Жінки і діти, що зібралися, дивляться з неприхованим здивуванням на те, що відбувається.

Цього разу мені не довелося вгадувати, чи подіяло моє заклинання разом з вітамінами для тварин, які готувала для фермера Тока. Промовисті звуки, що долинають з котеджного містечка, підказують мені, що мій план спрацював. Тому, коли в мої двері постукали – я була готова.

Як і минулого разу, з виразом невимовної нудьги, я гортала книгу, яку мені напередодні принесла Діна.

- Як довго це триватиме? - було сказано відразу, як тільки відчинилися двері.

- Що саме? - зображуючи повне нерозуміння, запитала я.

- Як довго мої люди залишатимуться баранами? - промовив Дерек, але почувши мій здавлений сміх, виправився. - У сенсі, як довго вони їх зображатимуть? А ще собак, кролів та інших тварин.

- Стільки, скільки ви мене тут утримуватимете. - дивлячись прямо йому в очі, кажу я.

- Я мав на увазі, як довго це триватиме сьогодні? Адже ваше попереднє заклинання діяло лише до обіду, а після цього ріст волосся у чоловіків зупинився.

Я лише знизала плечима. Мовляв, хто його знає?

- Дайте відповідь, княгине, що буде далі? Яка неприємність спіткає нас наступного разу?

- Все дуже просто, як тільки я покину межі вашого табору, Ви та ваші люди зможуть спати спокійно. – відкидаючись на спинку стільця, кажу я.

- Чому ж Ви так не хочете допомогти мені? У місті біля вашого родового замку всі жителі про вас відгукуються дуже тепло. Кажуть, що княгиня Нерісія ніколи не відмовляє їм у допомозі. – цікавиться Дерек.

- Це так. Ось тільки є маленьке "АЛЕ" – я допомагаю їм добровільно! - з докором вимовляю я.

- Гаразд, із цим усе зрозуміло. От тільки скажіть, князівно, невже Вам навіть не цікаво, у чому полягає моє прохання?

Правду кажучи, мене справді мучить це питання. Що ж йому таки від мене знадобилося?

- Я впевнена – Ви мене просвітите! –стверджувально говорю я.

- Безперечно! - натхненно каже Дерек і продовжує. - Так от, я хотів попросити, коли Ви будете перебувати в замку Брінсток, щоб Ви скористалися своїм даром бачити минуле і дізналися хто винен у смерті князя та княгині Брінсток.

- Ви це серйозно? – приголомшлено питаю я.

- Як ніколи! Я не жартую на цю тему.

- А навіщо це Вам потрібно? - задаю питання, і тут же сама на нього відповідаю, - тільки не кажіть, що Ви теж намагаєтеся довести, що являєтесь сином князя і княгині Брінсток.

- Мені не треба нічого доводити. Я знаю, хто я є! Але хочу дізнатись, хто вбив моїх... Хто вбив князя та княгиню? - з непроникливим виразом обличчя каже Дерек.

Я навіть розгубилася після цих слів. Точніше від того, як вони були вимовлені! І я б, мабуть, у них повірила, якби не знала скільки самозванців за ці роки намагалися пред'явити права на замок Брінсток, зображаючи з себе зниклого спадкоємця.

- Навіть якщо це так, я все одно не зможу Вам допомогти.

– Чому? – спантеличено уточнює Дерек.

- Тому що я не контролюю свого вміння бачити минуле. Воно приходить стихійно, незалежно від мого бажання, а може й зовсім не виявитись у якомусь конкретному місці, наприклад, у замку Брінсток.

Повисла важка пауза, Дерек підійшов до вікна і, схрестивши руки за спиною, довго дивився у вікно. Я не заважала обмірковувати йому мої слова. Тим більше, перебувала у цілковитій впевненості, що на цьому моє перебування тут закінчиться. Але не так сталося, як гадалося: через деякий час Дерек, все ж таки, відірвався від вікна і, дивлячись мені в очі, з упевненістю промовив:

- Ми все одно маємо спробувати! Я впевнений у Вас вийде! Адже недаремно про Вас говорять, як про найсильнішу відьму в імперії.

- Ми повинні?! Ви, здається, не зрозуміли мене! Я, поки що, не збираюся нікуди їхати! – із викликом говорю я.

- Ключові слова «поки що»…- заявляє мені Дерек і зачиняє двері перед моїм носом.

Наступного ранку я сиділа за столом і пила ароматний трав'яний чай, як в мою кімнату без стуку увірвався Дерек.

- Як Вам це вдалося? До сьогоднішнього дня в жодного мага це не виходило. А ваші чари подіяли, князівно! – захоплено промовив він.