Сімейна трагедія

Лікарі намагалися сховати від Назара газети, але він все одно знайшов собі один екземпляр і прочитав правду. Автором був місцевий журналіст, який завжди викликав у батька захоплення своєю сміливістю. Всі інші писаки давно продалися заможній відьмі, котра займала привабливу посаду міського голови останнє десятиліття. Місто лежало в її кишені, а разом з тим туди стікалися шалені потоки чорних грошей. Місцеві слабкодухі йшли до власниці на поклін і молилися, наче месопотамській богині. Назар був ще дитиною, однак часто розумів, що йому говорив покійний батько. Його здавна приваблювали легенди про благородних героїв, здатних підняти людей на боротьбу проти всевладного зла, пожираючого світ. Цього разу чомусь супергерой запізнювався на кілька років.

Поліція витратила на пошуки вбивць родини Добровольських тільки два дні. Вони залишили у будинку багато слідів, тому розслідування виявилося доволі простим. Жорстокими нелюдами детективи з міського відділку назвали двох місцевих злочинців, яких неодноразово затримували за різні аморальні речі. Вони навіть не намагалися відпиратися, визнавши за собою злочини, коті тягнули на довічне ув’язнення. Назар читав статтю в кутку своєї палати, пускаючи щоками одинокі сльози. Хотілося вірити, що саме цих лютих вбивць він бачив у кошмарі, але впевненості у тому не було жодної. Спроба розповісти комусь про сон, в якому він передбачив смерть батьків, могла вартувати нормального дитинства – його віддали б на якесь лікування, де лише кілька уколів здатні перетворювати нормальний організм на овоч. Якось він вмикав документальний фільм і чув розповіді про терапію психічних хвороб в Україні. Більшість пацієнтів ставали ще божевільнішими.

Назар хотів побачити і водночас боявся поглянути на тіла батьків. Його найближчі родичі жили далеко від містечка. Вони навіть не захотіли швидше дістатися до покинутого сироти, аби хоч якось полегшити втрату. Лише авторитет покійного батька мотивував лікарів продовжувати глядіти за малим, але частина з них все одно не соромилися запитувати чи буде оплата. Назарій відчував себе сильно пригніченим. Голова постійно боліла, викидаючи один за одним личини побачених тієї ночі чудовиськ. Постійно вчувалися страшні звуки їхнього ревіння, котрі звучали, коли вони без всяких проявів людяності розривали батькову грудну клітку. Детективи стверджували, як писалося у тій статті, що вбивці використовували садові ножиці та тупі інструменти, катуючи ними заможних господарів, але Назар не вірив їм. Щось з тими злодіями було не так – вони виглядали занадто спокійними, наче знали наперед свою долю.

Час від часу Назар здригався на ліжку. Йому здавалося, що надворі знову почнуть стріляти мертві салюти та покличуть за собою порожнім містом з вимкненими ліхтарями, а наприкінці нової прогулянки чекатимуть моторошні істоти з погнилими обличчями та гострими іклами. Він був готовий клястися чим завгодно, що вони помітили його присутність і могли взяти запах. Мудре створіння легко здогадається де шукати хлопчика, який кричав від страху, щоб врятувати батькове життя. Коли чудовиська візьмуть запах, тоді з їхніх кігтів більше не вдасться вирватися за допомогою рук медсестри, бо прийдуть вони не у сні, а наяву. Назар боявся залишатися в лікарні, але вибору особливого не мав. Минуло три нестерпні дні, сповнені страху та кошмарів, а тоді до нього зайшов той самий журналіст, який написав статтю про смерть батька, і заявив йому, що пора вирушати прощатися. Він мусив відвідати похорон.