Злісні насмішки

Назар познайомився з Олександром Дем’яновим, який давно працював з його батьком, тому й написав статтю, щоб привернути увагу до трагедії. Журналіст дізнався перед самим похороном, що сина Добровольських ніхто не забирав з лікарні, хоча він просився попрощатися з батьками, і вирішив докласти зусиль для допомоги виснаженій горем дитині. Родичі хлопчика поводилися так, ніби він їм був не потрібним. Вони не знали про існування заповіту, згідно до якого сімейні кошти та будинок отримають тільки опікуни. Покійний подбав про благополуччя сина, відкладаючи на рахунок кожного місяця четверть заробітної плати.

Лікар наважився відпустити Назара на похорон разом з батьковим другом, однак наполягав, щоб вони повернулися якомога швидше і трималися подалі від можливих стресів. Травма могла дати побічні наслідки в майбутньому. Назар не розумів настільки це страшно, але Дем’янов поставився до вказівок цілком серйозно. Він постійно запитував хлопчика, як у нього справи, чи його нічого не болить, та пропонував чимось підкріпитися. Назар не мав апетиту ні до повернення у рідний дім, ні під час вислуховування співчутів від невідомих людей. Він стояв над трунами батьків, побоюючись заплакати. Йому здавалося, що вбивці обов’язково будуть присутніми, щоб поглумитися над безпорадністю.

Коли тіла почали нести на цвинтар і весь натовп проходив повз нього, Назар робив вигляд, що нікого не помічає, хоча слідкував за людьми, вишукуючи тих, хто приснилися йому тієї трагічної ночі, повної святкових феєрверків. Він ніби й не міг усвідомити, що другої нагоди побачити батьків більше ніколи у житті не буде. Вони не зможуть ні сваритися, ні танцювати, ні обійняти його – навіть страшні сни не змусили Назара стати дорослим. Він не знав сенсу смерті, ставлячись до трагедії з відчуттям звичайного суму, ніби батьки просто поїхали далеко, але ще могли повернутися.

Ці відчуття прийшли лише в той момент, коли священник сказав промову й обидва гроби почали синхронно опускати в могили. Назар не витримав, вирвався з сильних рук Дем’янова і кинувся до мами. Він дозволив собі привселюдну слабкість, хоч вороги могли поруч слідкувати. Врешті, це ж був дванадцятирічний хлопчик. Люди зупинилися, даючи йому ще хвилину на гірке прощання. Назар дивився на маму та тата і кричав, щоб вони повернулися до нього. Він обіцяв більше ніколи не тікати з дому кататися на велосипеді, однак ніщо не могло змінити суворий хід життя.

Журналіст почав відтягати його від гробів.

Сльози затуманили погляд. Як тільки домовини опустилися, почався ще більший кошмар, який навіть дорослий не зміг би витримати. Назар раптово знепритомнів. Він наче провалився в інший вимір. Цвинтар несподівано почорнів. Над ним крутилися такі темні хмари, що здавалося наче дощем з них затопить все місто. Наляканий хлопчик побачив справжній вигляд людей, котрі прийшли провести його батька в останню дорогу.

Він стояв навпроти могил, а з іншого боку до нього посміхалися вишкірені клики в погнилих ротах дюжини чудовиськ. Вони стояли посеред натовпу, який їх зовсім не помічав, і насолоджувалися безкарністю. Між монстрами були й ті двоє, які безпосередньо забруднили руки в крові покійних. Назар дивився на їхні брудні тіла, дірявий одяг та зелені з жовтими відтінками очі. Йому враз захотілося крикнути, але щось холодне доторкнулося до обличчя і в ніздрі вдарив різкий запах. Назар прокинувся так само швидко, як і знепритомнів.

Назар піднявся з землі та подивився на схвильований натовп у чорному. Там стояли ті ж самі чудовиська, але чомусь вони знову мали людський вигляд. Два жорстокі монстри, які шматували батька тієї ночі, заховалися в тіні дерева і курили цигарки. На них була одягнена поліцейська форма, яка захищала їх від інших. Не маючи сили стриматися, Назар вирвався з рук батькового друга і закричав:

- Вбивці! Ви вбили мого батька! Я бачу ваші справжні обличчя!

Натовп враз захвилювався. Жінки з чоловіками почали перешіптуватися, доки не перервав священник, який крикнув до Дем’янова, щоб негайно забрав від могили хлопчика, якого побачене ще більше виснажувало. Коли той підняв Назара і стиснув, аби не пручався, у малого знову почалася слабкість, котра завершилася черговим видінням. Він дивився на кладовище, яке віддалялося і бачив дюжини моторошних посмішок. На тому місці, котре зайняв священник, до нього вишкірилася істота з шістьма щупальцями на лиці та порожніми очницями. Подібних до неї було дуже багато. Назар бачив їх, і вони теж зуміли побачити його та відчути бажаний запах нової здобичі.