Жителі дна

Назар тремтів, відчувши ворожу присутність. Людина не могла плисти так довго під човном, не вибираючись на поверхню подихати. Істоти вирішили наздогнати його і тепер точно не дозволять втекти. Та й тікати нікуди! Руки та ноги тремтіли. Назар завмер і спробував не рухатися зайвий раз, щоб не спровокувати напад. Він намагався затримати дихання, але паніка не дозволяла переживати небезпечну ситуацію наче холоднокровний дорослий. Він не вмів добре плавати і навіть у басейнах кілька разів тонув, тому не мріяв, що якийсь там адреналін дозволить дістатися до берега. Батько розповідав йому поро цей гормон, котрий людина отримує від мозку тільки в екстремальному стані.

«А може то не гормон, а вітамін. Яка, бляха, різниця, коли тебе хочуть зжерти?» - подумав Назар, помітивши сплеск води неподалік від човна.

Його руки напружилися, стискаючи дерев’яне весло. Воно не нагадувало зброю, якою можна було відбиватися від монстрів. Весло могло зламатися при першому ж ударі по твердій поверхні. Таким самим міцним здавався й човен. Стара посудина врятувала хлопчику життя, але на більше не була здатною. Другий сплеск води з іншого боку викликав ще більшу хвилю паніки. Він сховався за борт і намагався не виглядати, однак це тільки активізувало монстрів. Деякий час вони вичікували, а потім почали активно впливати на воду. Човен гойдало, неначе хтось мав намір його перевернути. Назар зрозумів, що відсидітися у такій ситуації – рівнозначно самому стрибнути на дно до невідомих істот.

Раптом чиясь лапа, рука чи щупальце, почала дряпати борт човна. Назар не витримував бридкого звуку, який наче всередину мозку проникав. Він ще сильніше стиснув весло і звідкись знайшов сили протриматися кілька секунд. За мить сталося таке, що до смерті його перелякало. З води чимось кинули у човен. На середині борту самі по собі почали проявлятися три подряпини, схожі до слідів від кігтів Росомахи з фільму "Люди Ікс".

Істота була не тільки небезпечною, а ще й невидимою. Назар міг бачити їх тільки коли втрачав свідомість, або спав, але ж нереально вирубитися та спробувати у такому стані втриматися на човні. За кілька секунд подряпина розтягнулася на тридцять сантиметрів.

Глибина пошкоджень лякала. Чудовисько вгризлося кігтями на півтора сантиметра і змогло дістатися до середини дошки. «Якщо вони візьмуться за дно, шансів вижити не буде!» - вирішив атакувати першим Назар.

- Тримай, бридка тварюко! – гепнув він веслом з усієї сили.

Весло зламалося після першого ж удару, але дало хлопчику зрозуміти, що він не божевільний. Човен справді атакувало якесь невидиме чудовисько із дна. З сильного розмаху Назар вдарив ще тричі, а тоді звалився на спину, почувши раптовий крик – це була дика агонія. Від неї могли потріскатися барабанні перетинки у вухах. На коротку мить стала помітною лапа з трьома чорними кігтями.

Назар втиснув у лапу один з уламків весла. Рана відкрилася, давши малому осягнути чергову істину – монстри також могли зазнавати поранень. У них не текла кров, але щось чорне та слизьке бризнуло йому в обличчя. Назар почав товкти з усієї сили ногою, намагаючись змусити істоту відплисти, однак це її ще більше розізлило. Чудовисько рвонуло з човна і так смикнуло за борт, що Назар не стримався. Він знову впав на протилежний бік, вдарившись головою. Перед очами все поплило, свідомість хитнулася, але хлопчик зумів розгледіти істот, котрі атакували його човен неподалік від острова.

Вода навколо Назара раптово почорніла. Монстрів з дна випливло стільки, що одними їхніми тілами можна було виводити моторошні кола, котрі зможуть розгледіти з борту літака. Назар опинився в самому центрі. Водяні хижаки оточили його з усіх сторін і планували роздерти тендітне дитяче тіло на десятки різних шматків. Їхні бридкі голови з широкими ротами, здатними проковтнути дитячу руку за один раз, не залишали віри у милосердя. Масивні очі, сповнені потойбічної порожнечі, здавалися сліпими, зате два прорізи на тому місці, де людина має ніс, дозволяли полювати їм тільки завдяки нюху. Ці чудовиська за кілометр відчували страх, а Назар ним просякнув до спідньої білизни. Він спробував взяти себе під контроль і піднятися на ноги. Чудовиська не давали тайм-ауту.

Повернувши відчуття реальності, Назар втратив найголовніше. Монстри знову стали невидимими. Він не міг більше бачити їх, але вони були поруч. Довелося розмахувати руками та ногами, відлякуючи бажаючих вибратися до нього на човен. Перші кілька приступів з лівого борту вдалося якось відбити, хоча виникало враження ніби істоти не атакували, а відволікали увагу. Вони стрімко наближалися до човна, будучи помітними завдяки слідам у воді. Спочатку заходили з боків, а тоді раптом пірнали під човном і зникали у брудному озері. Назару здавалося, що водяні просто насолоджуються його страхом, очікуючи поки він сам стрибне за борт і спробує дістатися до рятівного острова.

Маленький хлопчик тримався набагато довше, ніж зміг би будь-який дорослий на його місці. Чудовиська покружляли навколо нього, а тоді вирішили штурмувати. Вони раптово схопилися за гнилий човен і були готові залізти на нього цілою зграєю. Почався абордажний бій.

- Здохніть, брудні глисти! – закричав Назар. – Я вас всіх вбиватиму.

Він раптом видав таке, чого сам від себе не очікував. Істоти на секунду зупинилися, а тоді різко смикнули побитий човен у сторони і роздерли, наче собаки п’яного діда. Дошки розлетілися на кілька метрів та почали зникати у воді. Назар ледве оговтався, оскільки не встиг зрозуміти, як опинився внизу. Він почав з усіх сил гребти до берега. Махав руками та ногами, не вибираючи стиль плавання, бо не знав жодного. Таким чином йому вдалося відплисти на добрих десять метрів від місця катастрофи, але далі при такому немічному пересуванні не зміг просунутися. Та й істоти не планували віддавати свою здобич. Двоє раптово наздогнали наляканого малого, схопивши кігтями за ноги. Назар відчув раптовий біль. Таке з ним траплялося тільки одного разу, коли заклятий ворог – сусідський собака, схопив його та порвав стегно міцними іклами. Тільки ці ікла були набагато більшими за собачі.