Острівний полон

Вцілілий рятівник відтягнув пораненого хлопчика вглиб острова.

Назар цього не пам’ятав, оскільки знепритомнів невдовзі після трагедії. Новий друг розвів багаття, замаскувавши його від сторонніх очей. При світлі вогню він обробив антисептиком зі свого рюкзака рани малого і спробував хоч трішечки відігріти. Чоловікові хотілося трощити та ламати все навколо. Смерть кращого друга розривала йому серце на дрібні шматки. Вони разом пройшли не одне пекло і знищили десяток лихих створінь. Тепер же залишилося тільки рятувати хлопчика, щоб жертва не була даремною.

Назар крутився у сні, змушуючи незнайомця переживати за своє здоров’я. Тільки вранці стрілець дозволив собі відійти від врятованого хлопчика і почав майструвати новий човен, збираючи його з уламків старого. Разом з напарником вони приїхали в містечко полювати на водяного, а наткнулися на ціле стадо цих істот. Такий збіг не міг не лякати, оскільки кожен досвідчений мисливець знав, що водяні одинаки і полюють тільки на значній глибині. Однак у цьому місті монстри не жили за книжковими правилами, замінивши собою повсякдення.

Назар прокинувся від звуків ударів тесака по дереві. Побачене вночі не могло вкластися у рамки раціонального, але все відбувалося насправді. Двійка гниломордих істот, яка викрала його з лікарні та повне озеро чудовиськ. Після такого не віриш побаченому перед очами і все здається містичним виміром. За кілька метрів від нього активно працював вцілілий рятівник. Він зняв верхній одяг і залишив його сушитися разом із взуттям, продовжуючи працювати лише у джинсах. Револьвер та набої валялися неподалік сонного хлопчика. Чоловік довіряв йому, тому не став ховати зброї. Здивований Назар довго дивився на стрільця, не знаючи яким чином можна розпочати знайомство. Він кілька хвилин взагалі сумнівався у реальності, але перемотані тканиною рани давали ясно зрозуміти очевидний результат нічних пригод. Назар піднявся, зіпершись на руки.

- Як ти себе почуваєш, малий? – запитав незнайомець, зупинившись стукати по дошках.

- Вони погризли мені ноги, паршиві виродки, - відповів Назар.

- Можеш лаятися. Я ще не зустрічав дитини, яка вибралася з кігтів істот води, тому не стану робити тобі жодного зауваження. Мене звуть Володимиром.

- Так просто?

- А ти думав, що моє ім’я Кларк Кент?

- Ні! Думав, мене врятували стрільці з романів Стівена Кінга.

- Не далеко до істини, якщо чесно.

Володимир засміявся і забивши тесак у дошку, підійшов до малого і сів поруч з ним. Він поглянув на рани, здивувавшись такій швидкій регенерації. На хлопчику заживало все, наче на собаці. Щось з цим малим було нечисто.

- Як ти опинився на озері? – запитав Володимир.

- Моїх батьків убили чудовиська, а мене вирішили викинути у воду, на корм цим чорним істотам зі слизом, гострими рядами зубів та рогами на лиці.

- Що ти зробив? – здивовано витріщився на нього Володимир, зовсім не очікуючи почути від маленького хлопчика такої деталізації. – Що ти сказав?

- Описав вам створіння з води, – відповів Назар. – Вони так виглядають.

- Звідки тобі відомо, як вони виглядають?

- Бачив їх, коли човен топили і коли ви стріляли по них. А ще розгледів довгі язики, якими чудовиська схопили за ноги вашого друга. Довжелезні. У них три ряди гострих, наче леза, зубів. Тільки кілька передніх…

- Я друга цієї ночі втратив! Не обдурюй мене.

Назар налякано подивився на здивованого чоловіка і відчув те ж саме, як тоді, коли пояснював батькові, що вдарився у стовп через патрульного з мертвою половиною обличчя. Старий також йому не повірив і засміявся.

- Не бійся мене, – заспокоїв чоловік. – Я тебе не скривджу. Але навіть не намагайся обдурювати того, хто тільки-но тебе врятував з кігтів смерті.

- Ви ж самі бачили їх і стріляли по них.

- Я не бачив чудовиськ. Ніхто не здатен бачити справжні личини.

- Тоді, як ви стріляли так влучно?

- Найсильніші з нас можуть бачити темні силуети. Стріляв у них.

- Вночі можна помітити темні силуети?

- Такі тіні ні з чим не переплутати. Якщо один раз побачив, ніколи вже не зможеш забути. Мене готували до полювання на таких істот роками.

Назар протягнув руку до штанів, які сушилися над дротом.

- Я бачу не силуети, а реальних чудовиськ. Це правда, як і вбивство мого батька. Вперше вони приснилися мені, коли я лежав у лікарні. Тієї ночі двоє гниломордих вбивали тата та маму. Я бачив їх над тілами, але нічого не зумів зробити. Мені бракує сил впоратися з такими сильними чудовиськами.

- Ти можеш бачити їх постійно? – запитав Володимир.

- Тільки коли сплю, або втрачаю свідомість. Тоді все навколо раптово змінюється, стає чорним та холодним. Я можу бачити їхні тіла і все інше.

- Ніколи не чув про такі здібності.

- Що означає здібності? Ви не вірите мені?

- Бачив, як ти відбивався від водяних. Після цього може й повірю.

- Хто такі ці водяні? – запитав Назар, підтягаючи штани вище колін.

Чоловік піднявся і знову взяв до рук тесак, яким почав вирізати між чагарниками потрібного розміру палиці, щоб прилаштувати для човна.

- Водяні – це істоти, які оселяються у морях та океанах. Вони здатні дуже довго спати на дні, якщо вчасно харчуються. Можуть роками не давати про себе знати, але сезон харчування у них такий, що важко не помітити. Плавають ночами та хапають всіх, кого здатні спіймати у воді.

- Наче у Лавкрафта, – похизувався обізнаністю Назар.

- Тобі батьки не ті казки читали, – посміхнувся Володимир.

Він перерізав стебло і почав забивати у нього понівечені доски.

- Як ви потрапили сюди? – запитав Назар, стягаючи футболку з рогатки.

- Ми з другом полюємо на таких істот. Прочитали у газетах про кілька випадків утоплення на цьому озері і вирішили перевірити здогадку. Випливли день тому на полювання. Пів ночі просиділи у човні, а тоді ледве врятувалися. Риболовля тут дуже небезпечна. Вперше таке зустрічаю на своєму віку.