Вимушена дружина для підступного боса

Глава 14

Єва тупцювала біля дверей коридору, що вів до операційної, не маючи спокою. Матуся напівлежала в найближчому кріслі й обмахувалася носовою хусткою, просоченою нашатирним спиртом, яку раз у раз підносила ближче до обличчя, щоб знову не знепритомніти.

Якби батько був все ще в силі, то його відвезли б до приватної клініки та найкращих лікарів, де могли б дати хоч якісь гарантії. Зрештою, гарний гонорар завжди був стимулом працювати краще. Але зараз Андрій Ланський утратив минулу могутність і удостоївся рядової швидкої допомоги, яка приїхала зовсім не швидко і відвезла його до державної лікарні, де до того ж довелося чекати, коли звільниться операційна. Сюди, у невідкладну допомогу, везли людей з усього міста, і, на жаль, далеко не всі доживали до операційного столу. Спасибі і на тому, що лікар зі швидкої залишався з пацієнтом доти, доки не передав його в руки хірурга, а не поїхав одразу ж, як привіз підопічного до приймальних покоїв.

– Куди нам переводити пацієнта? – поцікавилася медсестра, яку відрядили для вирішення всіх формальностей щодо постраждалого та його сім'ї. – Якщо, звичайно, все завершиться успішно, – додала жінка, трохи згодом.

Єву різануло це «якщо все завершиться успішно», вона й на думці не хотіла припускати, що батько не виживе, але знала, що медичним працівникам, які бачили на своєму віку чимало смертей, властива якась частка цинізму і зневаги до сентиментів. Фонтан крові не викликає у них такого хвилювання або переднепритомного стану, які властиві пересічній середньостатистичній людині. Тому Євангеліна, рипнувши зубами і стиснувши кулачки, щоб зібратися і відігнати неприємний холодок, який торкнувся серця, почало було:

– А які є варіа...

Однак її перебив Державін, який до цього моменту зі зневажливо-байдужим виглядом сидів у сусідньому з матусею кріслі, ніби йому справді все одно, що буде людиною, яку він пустив світом. Двоє його охоронців стояли віддалік, притягуючи до себе зацікавлені, несхвальні чи часом роздратовані погляди медперсоналу, решта «світи» залишилася на вулиці. Чесно кажучи, Єва взагалі не очікувала, що Макс поїде слідом за швидкою, справедливо вважаючи, що молодий бізнесмен залишиться в нових апартаментах, щоб відсвяткувати перемогу і порадіти невдачам опонента.

Піднявшись, Максим зробив крок до медсестри, перебираючи на себе її увагу.

– Для батька моєї майбутньої дружини (хоч би яким виродком він не був), – додав колишній однокласник тихіше, – приготуйте найкращу палату.

– Дружини?! – вигукнула раптом мати, наче прокинувшись від забуття. – Ти ледве не звів у могилу Андрійка і розтоптав наше життя, а тепер кажеш таке... Недарма Андрій завжди тебе зневажав. Він дійсно мав рацію! Такий, як ти, не сміє навіть... – почала вона голосом, сповненим презирства та неприйняття.

– Такий, як я? – здається, в руці Максима щось хруснуло (мабуть, це була запальничка, якою він до цього ліниво погравав кінчиками пальців), Державін обернувся до потенційної тещі і обдав її холодом. – Єво, а у твоїх батьків язик без кісток. Що татко, що матінка – обидва не вчасно розкривають рота і не знають, коли потрібно заткнути пельку. Що ж, дуже добре. Тоді виплутуйтеся самі! І з лікарняними рахунками знайтесь теж самі, пані Ланська! Навчіться нарешті самостійно відповідати за своє життя, а не ховатися під крилом чоловіка або прикриватися дочкою. Подивимося, чи надовго вистачить вашої надмірної гордині. А ти, Єво... – його важкий погляд майже придавив дівчину до підлоги. – Якщо не згодна з думкою матері, приходь, ти знаєш, де мене знайти: ваш колишній будинок дуже непогана місцина для тимчасового проживання. Хоча... навіть якщо згодна з нею, все одно приходь. У тебе ще є шанс все виправити, поки що є. Але пам'ятай, що я можу й передумати...

Євангеліна, відчуваючи себе доволі незручно перед медсестрою, що стала свідком цієї некрасивої сцени, дивилася на спину високого і статного чоловіка, на якого перетворився колишній вигнанець і який, відвернувшись, поступово віддалявся коридором, та шукала в собі хоча б крихти колишніх почуттів, адресованих його персоні. Зараз, коли з провини її першого юнацького кохання помирав батько і перебувала в майже непритомному стані мати, Єва вперше відчула щось дуже схоже на ненависть, хоча завжди намагалася мислити позитивно і по можливості пробачала ворогів або тих, хто з тієї чи іншої причини зробив їй якусь прикрість.

Дружини? Він сказав «дружини»? Та ніколи в житті! Не в цьому світі і не в цьому часі. Вже точно не тепер, коли зусиллями Державіна її сім'я на межі краху, репутація занапащена, а серце витоптане його начищеними до блиску туфлями. Тими самими, що так по-господарськи ступали килимовими доріжками будинку Ланських, який більше не належав колишнім власникам.

Але це ще не вирок, все можна повернути! Аби батько вижив і знову піднявся на ноги. Тоді їхня родина має шанс, тоді... Якою б специфічною і складною людиною не був Андрій Ланський, але саме завдяки його зусиллям дружина і дочка всі ці роки ні в чому не мали відмови та відчували себе захищеними. І нехай Єва, швидше, була бранкою цієї надмірної турботи, проте нічого не вдієш, батьків не вибирають: яких Бог послав, з такими й доводиться шукати спільну мову. Не те щоб Євангеліна пробачила батькові роки морального ув'язнення, але й смерті нещасній людині, яка все втратила, точно не бажала. Тому вона склала руки на грудях у благанні:

«Тату, будь ласка, живи!»

КІНЕЦЬ 1 КНИГИ

---

Дякую всім, хто читав цю історію і підтримував автора!)) Ваші лайки, репости, нагороди і коментарі для мене дуже і дуже важливі))




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше