11 - 15 дні

***

Забудь, що я колись була твоя!

Мені без тебе стало легше жити.

Віднині ми - не сестри, не сім'я

І нам ніколи більше не дружити!

Ти - сором світу, загнана раба.

Тобі мене у волі не пізнати!

Неси сама свої ярмо й гОрба!

Хай тягнуть твою немічність солдати,

Яких послала ти до мене в дім,

Аби убити право волі й правди.

Та не зустріли миру вони в нім,

Бо те, що в мому серці - не забрати.

Ти заздрісною, сестро, стала в тім,

Чого ніколи досі ще не знала.

Та хто ж тобі дав право у малім,

Коли ти на найбільше зазіхала?!

Не сестри ми! Гнила твоя душа!

Бо не шукала правди і спасіння!

Ціна рідні такої - ні гроша!

Дай Бог, тобі пізнати хоч прозріння!

Жила б ти з миром - бачила б себе,

Шукала б у собі якісь чесноти,

Так ні ж, тобі усе було "рябе"

І дні твої проходили в марнОті.

А я старалась: вчилась і росла,

Шукала власний шлях у цьому світі.

Ти мені другом, сестрОю була,

Для тебе дарувала з поля квіти...

Та он яка та плата за любов?!

Мій дім - розруха, спалена й холодна,

На моїх грудях червоніє кров,

Я сплю в підвалі, змучена й голодна...

Та я борюсь і, знаю - поборю!

Сильніша стану втисячі до цього!

В новому домі смАчний борщ зварю

І запрошу до столу тільки Бога.

Хай судить Він усі твої гріхи,

Усі ті вчинки, дикі і жорстокі.

У нас віднині - порізно шляхи,

Бо ти - плазун, я ж - птаха синьоока!

***

Прости, мій Отче, за мої гріхи,

За те, що я так часто забуваю,

Що у житті ведуть мене страхи

Туди, де я нічого ще не знаю.

Та вірю, Боже, у Твою Любов:

Батьківську, чисту, вічну й непохитну,

Бо Ти за нас пролив синівську кров,

Бо Ти нам небо прихилив погідне.

І в день війни, коли навколо біль,

Коли душа стискається в молитві -

Ти чуєш плач скорботний звідусіль

І поміч шлеш у цій нерівній битві.

Ти так багато робиш для людей,

Хоча вони убили Твого Сина!

Бо прОщення іде з Твоїх грудей,

Бо кожен з нас - також твоя дитина.

Прости нам, Тату, наші всі гріхи:

І помисли, й слова, учинки хибні!

Настав серця на правильні шляхи,

Бо ми без Тебе ні на що не здібні.

Молю, Всевишній, укріпи мій дух,

Дай сили і терпіння у смиренні,

Щоб бачити майбутнє між розрух,

Щоб вірити у істини священні!

***

Восьме березня - тринадцятий день війни.

Українки прокинулись з думкою і молитвою:

Щоб живими вертались додому брати й сини,

Татусі, чоловіки, загартовані вкотре битвою.

Українки - мами надзвичайних людей,

Найпрекрасніші, найсильніші в своїй тендітності.

Українки - сотні і сотні безсонних ночей,

Безмір любові, повне серце привітності.

Українка - найкраща донька, дружина, мати,

Сестра, бабуся, колега, просто знайома...

Жінка, яку неможливо не поважати;

Жінка, яка забула що таке втома.

Українка - мати героїв, які боронять весь світ

В час, коли світ боїться себе захищати.

Українка - жінка з душею, старшою тисячі літ.

Як же її, неймовірну таку, не кохати?!

***

Як шкода, що для звіра, який заховався від світу,

Ніколи не сняться очі маленьких дітей -

Тих дітей, що він обірвав суцвіттям

Задля власних досягнень, для утопічних ідей.

Як шкода, що не б'ється його диявольське серце,

Не горить у агонії через стільки смертей!

Як шкода, що душа ніколи у нім не проснеться,

Бо для нього мета - дорожча мільйонів людей.

Та ніщо і ніхто не врятує від Божого Гніву:

За найбільшу жорстокість заплатить найвищу ціну!

Дозрівають плоди його гнилого посіву

І пожне він сповна за кожну смерть та війну!

***

Невже цього ми прагли для дітей??!!

У чому перед Богом завинили,

Що ненависть розквітла між людей,

Що більшають і більшають могили??!!

Чом Україна сам-на-сам стоїть

У битві з найлютішим звіром світу??!!

Чому ж той світ, мов пагінець, тремтить,

Але боїться правду прихистити??!!

Слова його - збентеженість крива...

Стурбованість глибокої моралі...

Тим часом Янгол тягне із рова

Свою надію, втомлені печалі

Й сльоза гаряча падає на сніг,

Поки весь світ не бачить його болю,

Бо він зробив усе, чого й не міг -

Переписав укорінь навіть долю

І два крила, що в ранах від війни,

Розкрив на захист миру і любові.

Він бачить світ з тієї сторони,

Яка ніколи не потоне в крові,

Яка залишить ніжність у серцях

І доброту, породжену смиренням,

І відданість, що затоптала страх

Між молитов пречистих одкровенням.

Його "сьогодні" - світле і живе:

Бо дихає нескорена надія,

В ній дух незламний зло на бій зове,

Щоб діти квітли, щоб збувались мрії,

І те майбутнє, що лишилось в снах,

Прокинулось реальністю п'янкою.

Весна малює Янголам свій шлях

До перемоги між сирени бою.

***

Два тижні війни... 14 днів убивства...

Кому ще не досить?! Хто й досі не зрозумів,

Що ворог - лиш кат, залитий у крові насильства?!

Що їхній володар давно й остаточно здурів?!

Стоїть Україна і буде стояти так вічно!

Ніхто і ніколи не зможе зламати наш дух!

Та боляче кожному - путін воює цинічно

І правду ховає про сотні цивільних розрух!

Кінець його близько: нагострене вбивствами лезо

Чекає на час свій у закутках чорних мУрів.

Тримайсь, Україно, невдовзі всі орки щезнуть -