36-45 дні

***

Весна не приходить до нашого дому.

Відчула тривогу, чи біль, а чи втому?!

Знайшла безнадію у наших очах?!

Не бійся, Весно, вже минув наший страх!

За місяць навчилися жити з війною,

Не мати жалю, не боятися бою,

Надію і віру тримати у серці,

Бо все, що найкраще, завжди зостається.

Ми плачем за кожним Героєм країни,

Що нас захистив своїм духом нетлінним,

Полігши в бою за життя і кохання.

Навчились у серці ховати страждання.

Ми ворогу біль або страх не покажем,

Нехай навіть всі в рідну землю поляжем,

Але не пробичим, бо ненависть в грудях

Ніколи уже не назве його людом.

Він навіть не звір - звірі мають чесноти.

А він же - поріддя гнилої підлоти,

Що вміє лиш повзати гадом на пузі.

Невже ми були і сусіди, і друзі?!

Приходь, люба Весно! Хай квітень квітує,

Нехай нашу силу і запал відчує,

Бо йдемо упевнено до ПЕРЕМОГИ!

Приходь, рідна Весно, одна в нас дорога!

***

Коли перемога з'єднає нашу країну

І кожне серце відчує вільність доріг -

Ми в першу чергу зберемо у книгу єдину

Історії тих, хто за нашу землю поліг,

Бо ці Герої, народжені в крові битви,

Нам здобули стежини у новий день.

Ми будем за душі їхні Бога молити,

І в кожній зірці шукати їхніх знамень.

А потім напишем книгу про тих, кого вбили

За волю, за правду, за український дух

І кожного з них поховаєм в достойні могили,

Щоб пам'ять про них не зникла в уламках розрух.

І третю книгу напишемо світлим щастям

Про тих, хто з нами, пройшовши найважчий шлях,

Хто зміг побороти і миті тяжкої не впасти,

Лишивши страхи на "рускіх" гнилих кораблях.

І стануть ці книги нашим новим Заповітом,

Аби у віках не забути, якою ціною

Ми стали сильнішою з націй, найкращим цвітом,

Здобувши волю відвагою, силою, кров'ю.

***

Чого вас вчили ваші матері?!:

Вбивати, гвалтувати або красти?!

Хто виростив вас, кАти, на землі?!

Чому вас не взяли страшні напасті?!

Де душі ваші?! - тліють у ярмі,

Бо ви собі ніколи не належали.

Ви служите своєму сатані,

Ваша свідомість за гнилими межами.

Шкода, що носить вас, таких, земля,

Не мучить совість до безсоння злиди.

Не люди ви - прокляття москаля!

Ви навіть не тварини, ви - гібриди:

Поріддя поміж гнилі, бруду й зла.

Таким не дім ані земля, ні небо.

У пеклі ваша влада вас знайшла

І саме там вам завше гнити треба!

Ми не забудем катувань та страт!

Ми в пам'яті напишемо навіки,

Що не пробачим ні одну з утрат:

Ні доньку, ні сестру, ні чоловіка,

Ні матір, ні бабусю, дідуся,

Ані сусіда, брата, друга, сина...

Ненавидить країна вас уся,

Бо де ви є - лишається руїна.

Сьогодні сорок днів у боротьбі

За волю, честь, життя і Україну.

Вже цілий світ схиляється в журбі

І майже з цілим світом ми єдині.

Та ви, безрідні, й досі живете,

Хоча програли всі бої запеклі.

Коли в наших полях ви згниєте,

Ваш "рускій мір" чекатиме вас в пеклі.

Хай скільки вам лишилось до кінця

І скільки б не раділи ви "здобуткам" -

Усе вертає Бог до камінця.

Вже сорок днів! Вже пізно, недолЮдки!

***

Болить душа за українця вбитого,

Гвалтовану, змордованих, розстріляних,

Де наші люди захищались битвами,

Де небо й зорі стали вмить змарнілими.

Ніяк не можна того усвідомити,

Що нас так підло нищать, цілу націю!

Скажіть, кого ще треба повідомити,

Щоб бачив світ оту страшну руйнацію?!

Ми - українці - не раби, ми - воїни!

За тисячі років ми не зігнулися!

Нам ця земля Всевишнім подарована:

На ній ми народились і відбулИся!

Але у двадцять першому столітті

До нас у дім прийшли гвалтівники

І крадії, і вбивці у лахмітті,

Садисти та мерзота-різники,

Щоб наш народ прекрасний убивати

І нищити до грудочки землі,

Та ми навчились вправно воювати

Та так, що затрусились у кремлі.

Хай страх з'їдає їх життя щоночі!

Нехай бояться всіх своїх діянь!

Бо небо має неймовірні очі -

За зло вбиває мукою страждань.

І все вернеться їм за кожне вбивство,

Отим, хто нам гнилий несе свій "мір".

Все бачить небо і все бачить людство,

Лише молись і Богу в мить цю вір!

***

Двадцять четверте лютого триває

І день, і ніч, і знову той же день...

Десь сходить сонце, десь життя світає,

Десь чути музику й затишний цвіт пісень

І люди з посмішкою ходять до кав'ярні,

Гарячим круасаном будять сни,

Нові історії знаходять у книгарні

Й милуються чарівністю весни.

Але не тут, не в нас на Україні,

Де кожен день - новий, по суті, старт,

Де небо спотикнулось на руїні

Й весна посивіла від болю врат.

Для нас вже сорок два триває лютий.

Наш світ змінився раз і назавжди.

Ми поділили всіх на "вбивці" й "люди",

І небо молим вкотре: захисти!

Врятуй нас, Боже, у тяжку хвилину,

Бо бачив Ти жахіття наших втрат:

В Свої Обійми Ти прийняв дитину,

Яку убив мерзотник - окупант

І дівчинку, гвалтовану в підвалі,

І жінку, що згоріла у авто,

І матір, що лишилась під завалом,

Бабусю, що не встигла у метро...

А скільки воїнів пішло уже до Тебе:

Найкращих друзів, татусів, синів!

Їм крила й обладунки зараз треба,

Їм треба Перемога у війні!

На небесах зберуться українці,

Щоб стати легіоном вищих сил.