Випадкова наречена

Глава 51

Оля

– Сьогодні? – шоковано блимаю очима, поки не розумію, що він жартує. Усміхаюся ти вирішую підіграти. – Я обіцяла Марині, що вона буде дружкою, тож…

– Вони прилетіли дві години тому.

– Хто вони? – вдається видихнути мені через секунду ступору.

– Марина з Пашею, Костя, твоя мама, Макс… – промовляє повільно і серйозно. Жодного натяку на усмішку, жодних бісиків в очах.

– Чекай! – закриваю обличчя руками, не вірячи в те, що чую.

– Олю… Оленько, солодка моя, ну пробач… – притягує мене до себе, сідаючи на коліна. Заплутується пальцями в моєму волоссі, жарко шепоче у скроню. – Я знаю, що це дуже раптово, і можливо, ще зарано. Але я все продумав! Не хочу чекати. Хочу, щоб ти стала моєю. Офіційно. Ти… ти гніваєшся на мене? – Зривається його голос.

Чи серджусь я за те, що коханий чоловік мріє назвати мене своєю дружиною? Не дуже.

Тільки… я ж зовсім не готувалася. У мене немає сукні. А Тео…

Так ось чим він займався останніми днями – раптом розумію. Він організовував наше весілля!

Тягав мене по ресторанах узбережжя, змушуючи давати розгорнуті відгуки. Годинами висів на телефоні і… здається, підсунув мені на підпис купу документів, коли ми закривали в банку мій осередок.

Все сам! І знову без мене.

– Просто послухай, кошенятко, – стискає і цілує по черзі мої пальці. – Будуть лише близькі, невелика церемонія на березі моря, жива музика – все, як ти хотіла. Я обіцяв твоєму братові, що ми почекаємо з весіллям. Доки він сам не підведе тебе до вівтаря. І, мушу визнати, твій брат постарався.

– Він просто не хоче, щоб ти жив зі мною "у гріху", – згадую холодний тон Кості. Брат все ще не схвалює мого вибору, але вже змирився.

– Нехай так, я все одно йому вдячний, – оксамитовий голос Тео тремтить. Нестримні емоції вирують, змушуючи мене часто моргати. – Ми можемо все скасувати… Але раптом ти захочеш одружитися зі мною… сьогодні?

Завмирає, послаблюючи обійми, і, здається, не дихає. Я чую, як швидко і схвильовано стукає його серце. Чи це моє?

– Хм… Я дуже рада, що ти спитав мою думку, бо такі серйозні рішення ми маємо приймати разом, на сімейній раді, згоден? – з останніх педагогічних сил тримаю себе в руках. Хоча прямо зараз хочу пищати та стрибати від щастя.

Матінко рідна! У мене сьогодні весілля!

На березі моря. З рідними, живою музикою і найулюбленішим та найвпертішим красенем, який вже все спланував.

– Я… вчинив егоїстично, – важко зітхає. – Ні, то ні. Ти права. Потрібно було обговорити…

Відхиляється, намагаючись м'яко спустити мене зі своїх колін. Але я не дозволяю. Притискаюся міцніше та обвиваю руками його шию.

– Наступного разу так і вчинимо, – шепочу в його чуттєві губи. – А сьогодні нехай вже. Зробимо по-твоєму. Одружимося… Ох, почекай! На руках носять після весілля, – регочу і відбиваюся, але Тео вже закинув мене на плече і швидким кроком тягне до машини.

***

Мама фоткає мене і всоте за останню годину вибігає з кімнати. За сухою хусткою. Принесла б одразу сюди пачку, чи що.

Стиліст робить останні помахи пензлем, закріплює коротку фату мініатюрними шпильками. Маринка носиться навколо мене, розправляючи невагому спідницю з невеликим шлейфом.

– Вибрати сукню разом з нареченою будь-кому під силу. А от на око!

Взагалі, суконь було три. Але одне мене підкорило одразу. З ніжною вишивкою на ліфі і повітряною спідницею з шифону.

– Краса! Мілана була певна, що тобі сподобається саме це.

– Ой! Ви разом вибирали? Вона також тут?

– Вибирали разом, але вона не прилетіла, – хитає головою. Наша лялечка тепер на мілині.

Марина набирає більше повітря в груди і обрушує на мене потік свіжих пліток:

– Вона, одним слово, від папочки-олігарха втікла. З юридичного теж пішла. Живе у подруги. На дизайнера буде заочно вступати. І на роботу навіть влаштувалась, у магазин якийсь брендовий. Уявляєш?

Ого! Ні, не уявляю…

Не встигаю я як слід усвідомити ці новини, як у кімнату заходить мій улюблений старший брат. Він сильно спирається на масивну палицю. Але в очах Кості знову живий блиск, і в рухах з'явилася впевненість.

Мій брат ходитиме! Поступово до його життя повернуться самостійність, робота, спорт. І, можливо, кохана дівчина… Адже не просто так Мілана зреклася свого золотого життя. Здогадуюсь, що це все заради нього.

З полегшенням дивлюся на брата, а він із захопленням оглядає мене.

– Ну що? Все ж таки виходиш за нього? Не передумала?

– Я люблю його, а він любить мене.

Киває, запускаючи руку у своє волосся та задумливо його куйовдить

– Вибач, що тоді наговорив всякого… Але якщо цей красунчик-мажор тебе образить, я йому мармизу підправлю, так і знай.

– Добре, Кістю, я його попереджу, – ховаю усмішку, згадуючи треноване тіло Тео та його невловимі, ​​швидкі рухи під час спарингів.

Не буду засмучувати брата і забирати стимул швидше набратися сил.

– Сьогодні я можу тільки підвести тебе до вівтаря, – зітхає брат. – Але я хочу зробити хоч би це. Щоб пересмажений мачо не думав, що може просто так розважатися з моєю сестрою.

Хто б сумнівався? Впізнаю свого старшого брата, але зовсім не ображаюся на його буркотливий тон. Костя має право обуритися. Адже зараз він передасть улюблену сестру в руки іншого чоловіка.

– Ва-а-ав! – втискається у дверний отвір Макс і піднімає вгору свій великий палець. – Готова? Тео вже там землю риє.

Киваю і підхоплюю маленький букет із ромашками та лавандою.

Мені не терпиться побачити свого “випадкового нареченого” і не віриться, що за кілька хвилин ми назвемо одне одного чоловіком та дружиною. По-справжньому. Щиро та з любов'ю.

Випадковості не випадкові?

__________

Від автора: Любі читачі! Історія Тео та Олі вже завершується. Киньте їй зірочку, якщо досі цього не зробили.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше