Розділ 3

Я, звичайно, усвідомлювала, що трошки грублю Олексію, ​​але він сьогодні по-справжньому розлютив мене. Ну що йому від мене треба?.. Ще трохи – і я зароблю розлад. Бідолашний шлунок ніби відчув мій песимізм і жалібно булькнув. Він не тільки булькнув, а навіть чимось штовхнув мене зсередини.

Хе-хе, такого в моєму житті ще не було – треба заскочити в обідню перерву не лише у ветеринарну клініку за ліками для тхорика, а й у звичайну, людську, навідатися. Сподіваюся, мені щось порадять, а то йти на лікарняний з таким тираном – точно не варіант.

Я так сконцентрувалася на своїх думках, що зовсім забула про злого Олексія Ковтуна, ну а він, гад, про мене не забув. Шкода... Міг під шумок заповзти у барліг і не конфузити далі бідолашну дівчину.

Ого... Я раптом відчула себе так, ніби щойно пробігла марафон – хотілося поповзти у ванну кімнату і хоч трохи освіжитися.

– Міла, ви взагалі мене слухаєте? Ви якась розсіяна. Не виспалися, чи що?.. – о, спала я якраз чудово. На диво. Я й забула, коли востаннє так добре спала.

– Ви щось казали, Олексію Миколайовичу? – ох, хоч би знову не попасти під гарячу руку. Раптом він говорив, а я не розчула... Та все ж таки мені здавалося, що Олексій Ковтун до мене прискіпується. Чи ні?..

– Я казав, що ви отримуєте гарні гроші. Інші молоді дівчата про такий заробіток тільки мріють… – о так, заробітна плата мені дуже подобалася. Коли я думала про те, що займаю тимчасову посаду, мене навіть пробивало на сльози. Але потім я згадувала, хто мій бос – тоді хотілося плакати безперестанку. Ага. І не від щастя. На жаль…

– Згодна…

– Вона згодна. Тільки-но послухайте. Дуже мило, з вашого боку, Міло, – кепкував з мене бос. – Але я хочу, щоби ви відпрацьовували ці гроші. Я що, так багато прошу? – ось це вже було занадто. Такого я точно від Ковтуна не очікувала… У мене навіть защипало в носі від несправедливості – так говорить, ніби я нічого не роблю. – Досить порушувати дисципліну і займатися усілякими дурницями... – тобто, порятунок переляканої тварини для Ковтуна – дурниця?.. Який же він... Безсердечний! Саме так.

– Але я…

– Але здається, ви вирішили, що отримуєте заробітну плату за те, що виводите мене з себе… О-о-о! Та якби ви, Міло, тільки мене дратували – це ще півбіди, але через вас взагалі нікому життя немає, – ну не знаю, доки ніхто не скаржився.

Схоже, що бос почав перегравати, і я вже пішла на принцип – якщо він кричить на мене незаслужено, то, значить, потрібно заслужити.

– І хто на мене там скаржився? Ви б не могли уточнити?.. – хех, зараз бос точно потрапить у незручну ситуацію.

– Та на вас уже пів офісу скаржиться! – ні-ні-ні, такого не може бути. – Кажуть, що навіть до туалету не хочуть зайвий раз виходити… – а я думала, Олексій Миколайович давно заборонив ходити кудись зайвий раз, а він виявляється вирішив стати захисником усього офісу. – Ви, Міло, одразу чіпляєтесь зі своїми розпитуваннями: «Як справи? Як ваші діточки, чоловік?.. Куди поїдете на вихідні?.. – трясця...

Я ж всього-на-всього хотіла бути ввічливою.

– Боже милостивий... Мені хотілося хоч трохи розбавити життя у цьому місці! – мої слова були схожі на наступ, а не виправдання. – Ну як так?.. Я хотіла, щоб люди відчували себе живими, а не лякалися власного кашлю, бо ви й це можете заборонити. Чи вже заборонили?

– Не треба перебільшувати.

– Я просто намагаюся бути ввічливою, але, схоже, тут нікому не відоме це слово... – ох, складно мені буде після таких заяв... Тішило те, що навряд чи хтось підслуховуватиме цю розмову, адже Ковтун не платить підлеглим за підслуховування. Він платить за те, що виїдає людям мозок чайною ложечкою. І не подавиться ж… – Мені здавалося, що буде добре налагодити з колегами здорові людські стосунки.

– А я так не думаю… – але мені зараз було трохи нас… начхати, що думає ображений Ковтун – адже мене знову штовхнули зсередини. – Думаю, вам просто подобається виводити мене з себе. Зізнайтеся, – ой лишенько... як же сильно... Схоже, що той, хто посилився в моєму животу, підтримував Ковтуна.

Неначе маленький злий близнюк боса потрапив у мене якимось дивним чином і тепер мстився після будь-якої помилки. Добре, що це неможливо, а то я б точно збожеволіла. Думаю, я зблідла після того, як уявила таку картину. О, навіть цей кровопивця замовк – відчув, мабуть, неладне… Сподіваюся, що хоч через недоречну блідість догану мені не винесе.