Розділ 5

Тільки-но Олексій Миколайович перестав кричати, він одразу ж покликав мене до кабінету та змусив занотовувати свої доручення. Господи, це вже минуле століття – можна ж записати все на диктофон, чи в крайньому випадку надрукувати. Навіщо босу ці проблеми? Навіщо воно Ковтону взагалі треба?

– Мило, ви давно були у лікаря? – зненацька поцікавився бос. – Мені здається, ви недостатньо добре виглядаєте… – ні, ну він точно з мене знущається. – Ви бліді, та й взагалі… Вам не спадало на думку сходити до гінеколога?.. – ніколи не думала, що цей лікар приймає жінок з блідістю. – До того ж, ви дуже неуважні...

– Гадаєте, я вагітна?.. – нарешті дійшло до мене. По реакції Олексія я зрозуміла, що він мав на увазі саме це. – Хех... Це неможливо, Олексію Миколайовичу… Хіба що сталося непорочне зачаття. Чи я залетіла від вашого крісла, на яке ви мене нещодавно посадили.

– Ем…

– До речі, я не думала, що ви така тонкосльоза людина… – я раптом згадала, що крісло Ковтуна було вологим, і вирішила розвинути цю тему. – Невже я настільки негарна, що погляд на моє фото змушує дорослих чоловіків плакати?.. – все, я нарешті спитала.

Олексій Ковтун

Коли Кобилянська заговорила про крісло, мене ніби струмом вдарило… Так, я намагався про все це забутий, але в мене нічого не виходило... Мало того, що використав не за призначенням фотографію цієї розбалуваної дівчини, так ще й посадив її в… Дідько… Цього просто не може бути!

Тепер Міла підозрює мене, а я не можу відкритися. Я навіть не можу сказати, що робив перед тим, як викликав її до кабінету – боюся, мене не зрозуміють. Чому саме Кобилянська припала мені до душі?..

Ну чому це недисципліноване дівчисько має наді мною таку сильну владу?! Це вже якесь безглуздя.

У її присутності я ставав м’яким як пластилін, тому і корчив із себе сердитого боса, щоб Міла ні про що не здогадалася. Я ж не міг сказати, що коли дивлюся на її коротку спідницю, то думаю лише про одне… Мені соромно за це, особливо, перед дружиною, але я нічого не можу вдіяти. У мене зносить дах від одного погляду на її ніжки. А коли мені відкривається вид на її живіт… Дідько! Навіщо вона носить такі сорочки?.. Потрібно буде заборонити.

Щоб хоч трохи відплатити за напружені дні та безсонні ночі, я вирішив Кобилянську заганяти. Нехай сидить і відпрацьовує, адже їй непогано за це платять, а не зводить з розуму чоловіків… Я намагався не думати про те, що Міла щось знає. І я радів, що вона не спитала прямо, чому крісло було мокрим.

Зрозуміло, що вона рано чи пізно про все дізнається, але я волів, щоб це сталося трохи пізніше. Мені було соромно сказати їй про свої почуття… як і про те, навіщо я таке зробив і які цілі переслідував…

Під час диктування Міла дивилася на мої губи, що страшенно мене бентежило. У мене закипала кров, коли я бачив, що вона спостерігає за мною… Хотілося зірватися з місця, зачинити двері і розповісти зухвалій дівчині, а краще – показати їй, які бажання вона в мені пробуджує... І я неодмінно це зробив би, якби не важливий вхідний дзвінок.

Міла

– Господи, дякую тобі, – прошепотіла я, коли Олексієві Миколайовичу зателефонували, і він від мене відчепився. У мене боліли пальці, тому я намагалася не втрачати найменшої можливості їх розім'яти. Я все гладила свої руки та дивилася, як Олексій Ковтун виводить на папері якісь літери. І я помітила, як ходить під одягом його спортивне тіло, як Ковтун підтискає губи і глибоко дихає, ніби намагається себе заспокоїти.

Я розглядала Олексія крадькома, щоб він не помітив мого зацікавленого погляду і не почав діставати новими зауваженнями. Якщо чесно, я намагалася не дивитись зовсім, але в мене не виходило. Було в Ковтуні щось таке… Привабливе, чи що?.. Ну або просто нестерпне. Коротше, залишатися байдужою в присутності Олексія Миколайовича в мене не виходило. Хоч я старалася. Дуже.

Несподівано мені стало холодно і навіть… моторошно, ага, і тільки після того, як я прийшла до тями, зрозуміла, що дивлюся босові прямо в очі... Не зовсім схоже на погляд з-під вій, яким я обдаровувала зайнятого Ковтуна кілька хвилин тому.

У мене мурашки по спині забігали, коли я побачила, як бос вивчає мене – немов зібрався накинутися і... Хех.

Придумати, що хоче зробити зі мною Олексій Миколайович, я так і не встигла. Тільки-но бос поклав слухавку, як зразу ж пішов у наступ. Схоже, я сильно дратувала боса, і він збирався оголосити новий поєдинок. Жаль, що я не мала сил захищатися… Тільки й могла, що стрибати поглядом з блискучих очей боса на його красиві губи.

– Доброго ранку, Міло! Радий, що ви повернулися до мене. І майже вчасно... Тож на чому ми там з вами зупинилися?.. – мені так і хотілося сказати – на ваших пухких губах. – Давайте продовжимо…

"Будь ласка", – подумки доповнила я речення. Але сказати щось вголос не наважилася. Думаю, зараз ненайкращий час для того, щоб навчати Олексія Ковтуна гарним манерам.