Страх і сила води

Вітер дув у спину. Софія бігла щодуху, з очей лилися сльози. Вона знову лишилася сама-самісінька, немов билинка серед степу.
Самотність – це жахливо? Чи страшно бути самотнім серед мільярдів людей у світі? Чи, насамперед, це можливо?..
Люди відчувають себе самотніми… Певно, це стається тому, що бувають моменти, коли тебе ніхто не розуміє, немовби всі налаштовані проти тебе. Нікому не потрібні твої почуття, переживання, емоції. Ти – один. Один серед усіх. Чи це так здається? Чи, може, це лише марні й пусті думки? Кожен вирішує це для себе сам: боротися чи опустити руки. Відстоювати себе чи лишити все так як є. Всі рішення – це свідомий вибір кожного з нас.
…Софія летіла, як на крилах. Тільки крила ці були чорними, адже дівчину охопили сумні й печальні думки. Все далі, далі рухалась вона на шаленій швидкості…
…Секунда – і Софія не відчувала землі під ногами. Раптово відчула мокрий дотик, а далі – темнота. За літрами сліз дівчина не бачила нічого перед собою, навіть не помітила берега річки. Лісова дочка оповила її своїми обіймами. І, здавалося б, що це кінець – кінець історії юної красуні із золотавим волоссям… Ні! Це неправда! Обман! Вона буде жити!
З-за дерев вибіг Богдан. Він побачив Софію, а точніше те, як вона падала у воду. Хлопець миттєво кинувся на допомогу, пірнув у річку й поплив рятувати полонянку лісових вод. Богдан вчасно підхопив безсилу й непритомну дівчину й витягнув її на берег. Серце скажено билося в грудях. Він інстинктивно почав надавати першу допомогу: звільняти організм від води, надавлюючи руками на спину, й робити штучне дихання.

Софія відкрила очі. Вона побачила Богдана, який вже вкотре врятував її життя. Мокрі, знесилені, злякані й схвильовані клієнти Долі обійнялися, сміялися і плакали… Все вже позаду… Зараз все добре…
Вже сутеніло. В лісі стало холодно й сиро. Софія та Богдан зневірилися й не знали, що робити далі. Вони лягли під деревом, і, не маючи сил щось думати й, тим паче, робити, заснули. Доля приготувала їм новий неочікуваний сюрприз…