Розділ 7

Мама дивиться на мене і мовчить. Мовчить так довго, що я починаю хвилюватися, чи не знепритомніла вона навстоячки і з відкритими очима.

Та вона досить швидко бере себе в руки, а мене за лікті і веде до хати.

— Я відведу Марту, — тихо каже вона чоловікові. Той якщо й здивувався, то цього не показує. Відповідно киває і повертається до притихлих жінок, заклавши руки за спину.

Ось за що я поважаю місцевих чоловіків, вони вміють «тримати обличчя». У Азата на обличчі жоден м'яз не здригнувся, не те що моя рідня. Крутяться, як вужі на сковорідці, галасують.

— Ну, і чого ви знову розкричалися, — морщиться вітчим, — сороки.

— Я вимагаю огляд! — кричить мати Хамзата. — Мало що вона потім вам розповість, і ти, Азате, перший потягнеш мого хлопчика в поліцію!

— Ми нікуди звідси не підемо! — підгавкує їй тітка Хамзата.

— Ось бісові бабища, — плескає себе з боків Азат, — дайте дівчинці відпочити з дороги!

Що вони відповідають, я не чую, ми входимо до будинку. Перше, що впадає у вічі, моя сумка, невже «свекруха» прихопила? Але мама бере мене за плечі та розвертає до себе.

— Скажи, що ти пожартувала, Марто! Що це неправда!

— Ні, мамо, це правда. Я провела ніч із чоловіком, і я більше не незаймана. Мене не ґвалтували, якщо що, — поспішаю.

Мама хапається за серце та осідає на м'який пуф.

— Як ти могла? Боже, що тепер буде?

— Мамо, а що може бути? — питаю обережно. — Це моє тіло, мені двадцять років. Я повнолітня громадянка іншої країни. Сідаю в літак і лечу додому. Все.

Але мама дивиться на мене так, ніби я зараз зморозила несусвітню дурість.

— Про тебе Азат змовився. З доброю людиною, гідною, ти ще в школі вчилася. Його звуть Тузар Данбеков.

— Змовився? — здивовано перепитую, гублячись у здогадах. — Про що, мамо?

— Про твоє заміжжя, дочко, — втрачає вона терпець, — а ти думаєш, тебе Азат навчав у Швейцарії? В нас немає таких грошей, звідки? Це все Тузар. Він добрий, щедрий, який би тобі був файний чоловік! І де тепер брати гроші, щоб йому викуп за тебе назад віддати? Доведеться все продати.

Вона гірко хитає головою, а я намагаюся переварити те, що почула.

— Це що ж, — кажу, — твій чоловік узяв за мене викуп ще три роки тому?

— Чотири, — киває вона, — вони вирішили нічого тобі не казати. Я хотіла розповісти, але Азат заборонив. Тузар відправив своїх людей, вони охороняли тебе у Лозанні. Якби ти знала, могла б здогадатися.

- Охороняли? — шоковано питаю. — Але навіщо?

— Як навіщо? Щоб ти цноту зберегла.

— Знову цнота, — стогну я, — далася вона їм усім…

Обхоплюю голову руками. Я ж думала, що просто нікому не цікава, а це мене виявляється для якогось Тузара берегли. Повний треш.

— Ти як приїхала, батько Максуду доручив тебе охороняти, — напівпошепки продовжує мама, — а я як відчувала. Казала Азату що треба його відправити кудись —  молодий гарячий. Я ж бачила, як він дивився на тебе. А той уперся, ні, каже, мій син ніколи собі не дозволить на чужу наречену зазіхати. Отож і не дозволив.

— А де він? Ти сказала, Азат його вислав?

— Так, у гори відправив, до прадіда. Нехай там сидить. Ти як зникла, Максуд прийшов і все батькові розповів. Зізнався, що Хамзат йому винен, от і погодився тебе вкрасти, щоб ти потім Максуда вибрала. А ти втекла, втекла і зникла, як крізь землю провалилася. Батько його мало не вбив. Кричав добряче, а потім у гори відправив.

— Чому не в поліцію? Це ж карний злочин, мамо!

— Він його син, Марто, — заступається мама за чоловіка, — старший син, спадкоємець. Навіщо до поліції? Він сам з ним розібрався. А цей… з ким ти…

— Я його не знаю, — рішуче перебиваю її, — йшла, йшла і випадково зайшла. А потім подумала, що навколо занадто багато стурбованих моєю цнотою, і якщо її позбутися, у всіх буде менше проблем.

— Марто, Марто… — хитає головою мама, важко зітхає і встає. — Що ж, піду, розповім Азату. Розуму не докладу, як нам тепер із усього цього вибиратися. Хлопчики ростуть, а бізнес Азата весь зараз на грошах Данбекова зав'язаний. Та й тим видрам скажу, що огляд не потрібний і ти підтвердила, що Хамзат тебе не чіпав.

— Можу написати розписку, — пропоную самовіддано, — навіть вишити хрестиком.

Мама безнадійно махає рукою, і мені на мить стає боляче від того, що я для неї давно вже не її родина. Азат та сини, ось хто для неї на першому місці, її мета — їхній добробут та інтереси. А я лише засіб досягнення цієї мети.

***

— Мамо, мені конче треба поговорити з Азатом! — хапаю матір за лікоть, але вона вивертається.

— Він зайнятий, Марто, не зараз, — ховає очі, я чіпляюсь вже міцніше і навіть ногою тупаю.

— Цілий тиждень зайнятий? І у вихідний?

— Що робити, дочко, на нього стільки насипалось... Азат намагається домовитися з Данбековим, а той лютує, вимагає або тебе, або неустойку.