Розділ 2.

Макс

Із самого ранку я сиджу в своєму офісі, перебираючи звіти. Раптом мій телефон починає розриватися від вхідного дзвінка.

- Слухаю!

- Привіт, Максе! – Привітався мій друг.

- Привіт, Святе!

- Дзвоню запросити тебе на виставу «Ромео і Джульєтта», в театр.

- Дякую, якщо вийде, то обов’язково прийду.

- А чим ти так зайнятий, що можеш і не прийти?

- Звіти переглядаю, а їх тут досить багато.

- Так, вистава о сьомій, ти встигнеш. Все, чекаю в театрі, будеш зі мною за пультом сидіти, там все прекрасно видно. Відмовок не приймаю! – Сказав Свят.

- Добре. Я буду! Вмовив.

- От і чудово, чекаю тебе о пів на сьому! – Сказав Свят і відключився.

Так як вечір у мене вже був спланований, я повернувся до роботи. О шостій годині, я майже закінчив зі звітами, тому вже почав збиратись, бо до театру мені якраз півгодини їхати.

Через деякий час я вже впевнено крокував до театру, тільки-но я відчинив двері будівлі, то побачив Свята в компанії режисера, я був у цьому впевнений, бо Свят вже досить довго тут працює, тому із режисером я був знайомий.

- Доброго вечора, Олегу Ярославовичу! – Привітався я до режисера.

- Доброго, Максиме, радий що ти приїхав! – Відповів чоловік.

- Привіт, друже! – Привітався я до Свята.

- Привіт! Пішли, бо я вже маю бути за пультом.

Прийшовши на місце роботи Свята, я сів поруч із ним. Звідси, дійсно, як і говорив Свят, було дуже добре видно сцену. Через півгодини почалася вистава, рівно о сьомій. На сцену вибігла дуже гарна дівчина, з каштановим хвилястим волоссям та стрункою талією. Щось раніше я її не помічав, може новенька?

- Святе, - звернувся я до друга, - а хто ця дівчина, вона новенька? – Запитав я у Свята, показавши на неї.

- Ти що, вона у нас працює майже три роки. Це Настя, вона приїхала сюди із Лос-Анджелесу.

- Щось раніше я її тут не бачив. І якесь дивне ім’я дівчини, яка жила в Америці. – Здивувався я.

- О, так вона не корінна жителька Америки, вона звідси, зі Львова. Просто у дев’ятнадцять років її, і іще одну дівчину запросили до Америки танцювати у якійсь крутій студії. – Відповів Свят.

- Так а що тоді вона робить тут, якщо працювала у такій класній студії?

- Колектив розпався і їм дали вибір де працювати, от вона і приїхала додому, сюди.

- Сама приїхала? – Запитав я.

- Так. Її подруга залишилась там, із нареченим.

- Зрозуміло.

- А що, сподобалась?

- Ну нічого така. – Відповів Святові.

Вона мені і справді сподобалась, така гарна, витончена, і ім’я гарне – Анастасія. Цікаво було б із нею поспілкуватися.

Після вистави, попрощавшись зі Святом, я поїхав додому. З голови не виходила Настя. Я був вражений, така талановита і гарна дівчина - їй явно не місце в Україні. Із таким талантом треба було залишатися в Америці, все ж там більше можливостей ніж тут.