Розділ 5.

Настя

Через два тижні, у театрі, ми будемо презентувати нову виставу «Діти ночі». На дванадцяту годину у нас запланована репетиція, тому зараз я, зібравши тренувальну форму у спортивну сумку, виходжу до своєї машини, аби поїхати до театру.

По дорозі до театру я, як завжди, увімкнула свою улюблену музику, ніщо так не налаштовує на гарну роботу, як класична музика Бетховена, Баха чи Моцарта. А взагалі, в мені поєднується дві людини, одна – полюбляє слухати класичну музику та відвідувати різні галереї чи виставки, а інша – повна протилежність першій – полюбляє рок, який зносить дах, та відривається у кращих клубах міста. До речі, сьогодні ввечері я планую випустити свою другу особистість. Давно я не була в клубі. Треба запросити Свята, він точно не відмовиться, бо ж так як і я полюбляє тусовки.

Приїхавши до театру, я поспішила на репетицію. У роздягальні не було майже нікого, крім деяких дівчаток нашого колективу. Привітавшись із ними, я почала переодягатись.

Після репетиції, я вирішила знайти Свята, хоча його навіть і шукати не потрібно, він як завжди у своїй звуковій студії, яку спеціально для нього тут влаштували.

- Привіт, Святику! – Зайшовши у його студію, привіталась із хлопцем.

- Привіт, Настюх!

- Як справи? Чим займаєшся? – Запитала у хлопця.

- Оброблюю музику для нового спектаклю. А ти щось хотіла? – Запитав Свят.

- Так. Маєш якісь плани на вечір?

- Взагалі то так, вчора приїхав брат мого кращого друга, і ми хотіли десь піти потусити. А ти можеш щось запропонувати?

- Та хотіла запросити в клуб. Та якщо у тебе плани, то я піду сама. – Трохи засмучено сказала я.

- О, так давайте підемо разом, я думаю хлопці не будуть проти, та і заодно познайомишся із ними. – Запропонував мені Свят.

- Я навіть не знаю. Це якось трохи не зручно.

- Не зручно на стелі спати, ото дійсно не зручно, а піти разом в клуб дуже навіть зручно. – Сказав Свят.

- Ну добре, давай тоді о дев’ятій біля клубу «Vegas»?

- Чудово, я за тобою заїду.

- Ну тоді до вечора. – Сказала я і пішла в роздягальню.

О шостій годині я була вже вдома. Не гаючи часу, я швиденько повечеряла і почала збиратись. Сьогодні я хотіла виглядати неперевершено, тому зробила вечірній макіяж, випрямила волосся та одягнула срібну облягаючу коротеньку сукню з великим вирізом на спині, який майже доходив до сідниць. Взувши чорні босоніжки на невеличкому квадратному підборі та взявши чорний клатч, я поспішила на вихід, де мене вже чекав Свят.

- Настюха, бомбезно виглядаєш! – Сказав Свят, коли я підійшла до машини.

- Дякую, ти теж нічого! – Сказала я.

Хлопець був одягнутий у білу футболку та чорні порвані джинси, такий образ йому личить, адже так я Свята бачила лише в клубі, в театр він одягався скромніше.

Сівши в машину, ми поїхали до клубу. Цей клуб - мій улюблений, ще будучи студентками, ми з Ірою часто сюди приходили відриватися. Зараз же я сюди приходжу рідко, через те, що втомлююсь на роботі.

Приїхавши на місце, ми поспішили до клубу. Там нас мали чекати хлопці. Підійшовши ближче, Свят привітався з ними і почав мене знайомити.

- Хлопці, це – Настя, вона танцюристка і працює у тому самому театрі, де і я. – Сказав їм Свят. – А це – Сергій і Максим, брати. – Звернувся до мене Свят.

- Я – Сергій. – Звернувся до мене один із них, протягнувши свою руку для привітання. – Приємно познайомитися.

- Взаємно. – Відповіла я, потиснувши його руку у відповідь.

- А я – Максим, можна просто Макс. – Сказав другий хлопець і поцілував мою руку. О такої, оце джентльмен! У відповідь йому я просто посміхнулась.

Після знайомства ми пішли в клуб, я зі Святом йшла попереду, а хлопці – позаду. По приходу до нашого столика, Свят пішов за напоями, а хлопці почали розповідати про своє життя. Сергію – тридцять один, у нього є дружина Яна і маленька донечка - Стефанія. Він мені показував їхні спільні фото. Його дружина і донечка такі гарні, а маленька – просто Сергієва копія. Яна мені здалася дуже знайомою, ніби я її вже десь бачила, або ж вона просто мені когось нагадувала. Максим – його менший брат, йому двадцять вісім, і як виявилось – він хрещений Стефи. Макс доволі привабливий хлопець, зі світлим волоссям і доглянутою фігурою. Ні, він не був качком, просто було видно що хлопець доглядає за тілом, відвідує спортзал. Брати займаються спільним бізнесом, мають свою тур фірму, яку створив Сергій. Виявляється що саме через цю тур фірму я, минулого року, літала до Єгипту на відпочинок.  

- Ну про нас ти вже все знаєш, тому розкажи тепер про себе. – Сказав Макс.

- Я навчалася у Києві на хореографічному, - почала я, - у дев’ятнадцять років, за запрошенням крутого американського хореографа, ми з подругою поїхали до Лос-Анджелесу, де я працювала п’ять років. Потім колектив розпався і я приїхала додому, а подруга залишилась там, зі своїм нареченим. Тому зараз я працюю у театрі, а у вільні дні викладаю діткам хореографію у дитячій студії.

- А чому ти не залишилась там, все ж в Америці скільки можливостей? – Запитав Макс.

- Я думала про це, але я так скучила за Львовом, за батьками, тому і повернулася сюди.

- А батьки, хто вони, чим займаються? – Запитав Сергій.

- Мама тримає салон краси в центрі Львова, а у тата – своя меблева фірма, а живуть вони за Львовом, у Дрогобичі.

- Справді? – Запитав Макс.

- Ми теж звідти, - Сказав Сергій, - а де саме вони живуть?

- На початку Дрогобича, наш будинок неподалік від річки Тисмениця.

- О такої, так ми ще й сусіди! Наша мама просто також живе біля річки, на початку міста. – Сказав Макс.

- Круто! – Відповіла я.

Якраз в цей момент прийшов Свят із напоями. Поставивши коктейлі на стіл, Свят присів біля мене.