Розділ 8.

Макс

Прокинувся я о дванадцятій годині дня. Голова сильно розколювалася, та це й не дивно, адже після клубу ми з хлопцями поїхали до мене і добряче напились, згадуючи усі моменти проведені разом. Відтоді як я познайомив брата зі Святом, ми були нерозлучними, на всі тусовки ходили втрьох. Після того як Сергій поїхав до столиці ми зі Святом відривалися вдвох, але як у брата з’являються вихідні і він приїжджає до Львова, ми влаштовуємо такі собі парубоцькі вечори. От тільки вчора наша традиція порушилася, разом зі Святом прийшла Настя. Вона неперевершена дівчина, гарна з почуттям гумору. Може правду казав Сергій? Якщо прогавлю таку дівчину, то буду справжнім придурком. Недовго думаючи, я вирішив замовити їй квіти з листівкою в середині. Я не знав які квіти їй подобаються, тому замовив мамині улюблені – рожеві піони.

- Братику, ти вже прокинувся? – Запитав спросоння Сергій.

- Так, хвилин двадцять тому. Може тобі пігулку запропонувати? – Запитав у нього.

- О, будь ласкавий! Голова просто тріщить по швах. – Сказав брат і я простягнув йому пігулки від головного болю. – Дякую, Максимчику. – Відповів Сергій. Так мене називали лише дві людини – мама і брат інколи.

- А можна і мені чарівну пігулку? – Запитав Свят, тримаючись за голову.

- А чарівне слово?

- Будь ласка, Максе, дайте мені он ту пігулку, яка покращить мій фізичний стан.

- От так треба було відразу.

Після сніданку ми з Сергієм поїхали на фірму, а Свят додому, бо навіть пігулка йому не допомогла. За роботою ми просиділи до п’ятої години вечора. Сьогодні ми мали ще поїхати до мами на вечерю, бо вже завтра ввечері Сергій від’їжджатиме до Харкова. Тому швиденько зібравшись ми поїхали до нашого рідного дому.

По дорозі ми вирішили заїхати за маминим улюбленим тортиком. Через сорок хвилин шляху ми заїхали на подвір’я нашого будинку.

- Привіт, мої любі синочки! Сергійчику, Максимчику, я дуже рада вас бачити! – Привіталась мама і обійняла нас.

- Привіт, мамусю! – В один голос привітались ми з братом.

- Ходімо мити руки і за стіл. Вже все готове!

- Мамо, ми ще твого улюбленого тортика взяли. – Сказав Сергій.

- Чудово! Потім поріжемо його до чаю. – Сказала мама проходячи на кухню.

Після вечері, мама дістала наші дитячі альбоми і ми разом почали їх переглядати. На фотографіях ми з Сергієм такі маленькі, безтурботні діти, проте зараз ми самодостатні, мужні чоловіки. Близько одинадцятої вечора ми розійшлись по кімнатам відпочивати, бо завтра на нас чекав насичений день.