Розділ 10.

Макс

Після від’їзду Сергія, час якось надто швидко йшов. Минуло вже два тижні. Останнім часом я кожного дня надсилав Насті квіти і залишав у них записки, залишаючись при цьому інкогніто. З кожним днем я все більше розумів те, що Настя мені подобається, і саме її я хотів би бачити поруч щодня. Саме сьогодні в театрі прем’єра, Настя буде знову в головній ролі нової вистави.

- Максиме Олексійовичу, можна? – Запитала моя секретарка Аліна.

- Так, Аліно, заходь.

- Хотіла нагадати що сьогодні в театрі прем’єра і ось принесла вам квиток. – Сказала Аліна і поклала конверт мені на стіл.

- Дякую, я пам’ятаю.

- Може чогось бажаєте? – Запитала дівчина.

- Так. Зроби будь ласка міцної кави, бо щось я не виспався сьогодні.

- Добре. Через п’ять хвилин принесу.

- Дуже дякую.

Добре попрацювавши на фірмі, я поїхав до театру, де мене вже чекав Свят. По дорозі я заїхав у квітковий магазин і купив великий букет рожевих піонів для Насті. Перед виставою я вирішив знайти Свята.

- Привіт, друже. – Пролунав голос Свята за моєю спиною.

- Привіт, Святе.

- Оу, кому такий гарний букет? Насті? – Запитав Свят.

- Так. Насті.

- До речі, завтра вона відлітає до Америки. – Ошелешив мене Свят.

- Як? Надовго? А коли вона приїде? І навіщо їде туди?

- Чекай, Максе. Ти так багато питань поставив, навіть важко відповісти. – Сміючись сказав Свят.

- Ну не тягни. – Гримнув я.

- Та не злись ти так. Летить вона десь на два тижні, до подруги на весілля.

- Ааа, зрозуміло. – Полегшено відповів я. – А коли у неї літак?

- Не знаю, якщо хочеш можеш сам подзвонити і запитати.

- Точно, чому я одразу про це не подумав? – Сам до себе звернувся я.

- От і я про це.

- Ну добре, пішли вже дивитись, бо ще хтось має звук налаштувати. – Сказав я.

- Так, ходімо. Артисти мають бути вже за кулісами.

- Ти тоді йди, а я наздожену. – Сказав я, прямуючи до Настіної гримерки.

Поставивши квіти на столик Насті, я пішов дивитись виставу. Вона як завжди була неперевершеною, а Настя просто прекрасна танцівниця, яку б роль їй не дали, вона просто ідеально її виконає. Після вистави, попрощавшись зі Святом, я поїхав додому. Вже вдома я вирішив набрати Настю.

- Привіт, Настю, сподіваюся ти ще не відпочиваєш? – Запитав я.

- Привіт. Та де там, тільки вийшла з торгового центру. А ти що, щось хотів?

- Так, я хотів привітати з прем’єрою. Вистава була прекрасною, як і ти!

- Дуже дякую, та прекрасна вистава це не лише мій успіх.

- Усі хто працювали над нею великі молодці!

- О так, це правда! – Відповіла Настя.

- І ще, я хотів запитати, це правда що ти завтра летиш до Америки?

- Так, правда, а що?

- Та Свят сьогодні сказав. Хотів запропонувати відвезти тебе до аеропорту, якщо ти не заперечуєш. – Запропонував я Насті.

- Емм.. Та ні не заперечую.. Все одно планувала їхати на таксі, але якщо ти пропонуєш, то я не проти.

- Чудово! О котрій в тебе літак?

- Літак об одинадцятій, а в аеропорту маю бути десь о десятій.

- Добре, тоді я заїду за тобою о дев’ятій. О десятій маємо бути на місці.

- Добре, адресу надішлю СМСкою.

- Чекатиму! До зустрічі!

- Бувай!

Не хотілося відпускати Настю так надовго, а пропозиція підвести її до аеропорту здалась мені цілком доречною. Хочу провести разом з нею ці кілька годин перед відльотом.