Розділ 18.

Макс

Ще зранку мені здалося, що день сьогодні буде паршивим. Проте я відігнав від себе такі думки і помчав на роботу.

- Аліно, - звернувся я до своєї секретарки, - принеси мені будь-ласка кави.

- Добре, через пять хвилин буде готово. Може чогось іще бажаєте?

- Ні, дякую. Поки що це все. – Подякувавши, попрямував до свого кабінету.

Випивши ранкову каву, я взявся за перевірку документів, які ще з самого ранку принесла Аліна. Трохи посидівши, я вирішив піти на обідню перерву, дуже рідко собі її робив, але от зараз мій шлунок потребує не чергової чашки кави, а повноцінний обід. Тільки відкривши двері кабінету на мене налетіла Аліна із гарячою чашкою кави.

- Ааййй. – Скрикнув я, адже дівчина вилила на мене чашку дуууже гарячої кави.

- Максиме Олексійовичу, Господи, вибачте, я не думала що ви вийдете з кабінету. – Одразу почала Аліна.

- А ти що, думала що я там вічність сидіти буду? – Крикнув я на неї і параллельно почав розстібати гудзики на сорочці.

- О, ні, просто ви зазвичай не ходите на обід, от я і подумала, що чашка кави не завадить. – Ледь не плачачи, відповідає Аліна.

- А ви наступного разу не думайте, а одразу запитуйте! – Обурено кинув дівчині, і швидко зник за дверима кабінету.

Як добре що в кабінеті я завжди маю кілька запасних сорочок. Зовсім недавно сам був таким розсіяним – то каву проллю, то фарбою замастюсь, то ручкою десь черкону. Загалом життя навчило мати під боком запасні сорочки. Як тільки я переодягнувся, вийшов з кабінету і зупинився біля столу Аліни.

- Вибач, будь-ласка, я не мав кричати, але і ти наступного разу таких «сюрпризів» мені не роби. – Вибачився я.

- Ви також вибачте мене, за зіпсований настрій і сорочку.

- Добре, проїхали. Я на обід, якщо хтось буде телефонувати, скажи що я через годину звільнюсь. – Сказав дівчині і попрямував у кафе неподалік.

На диво, в кафе все було чудово. Проте я відчував, найцікавіше ще попереду. Чомусь я одразу подумав про Настю, вона має прилетіти через кілька днів, і нарешті я її побачу. Так, Свят мене попереджав, але це ж не завадить нам, для початку, дружити.

Після напруженного трудового дня, я вирішив зателефонувати Святові, аби запропонувати йому піти в клуб – трохи розслабитися.

- Привіт, друже! – Почув я із того боку слухавки.

- Привіт, як ти?

- Та нормально, ти там як? Офіс всі сили з тебе забирає?

- Та є трохи. Власне я тому і телефоную. Може складеш мені компанію в клубі, хочу трохи відпочити.

- Ззалюбки. Чудова ідея. Давай о дев’ятій біля клубу. – Запропонував Свят.

- Чудово, до зустрічі!

- До зустрічі!

Свят був правий, робота в офісі дуже виснажує, і хочеться якось відволіктись. Раніше я відволікався коли приїжджав додому, де мене чекала Еля. Проте зараз мене ніхто не чекає, тому можу дозволити собі вештатись по клубах.

- Привіт, Максе! – Підійшов Свят і обійняв мене, постукавши по спині.

- Привіт, Святе! Ну що, ходімо?

- Так, пішли.

Зайшовши всередину, ми одразу замовили віскі і сіли за столик, який поганенько виднівся, проте нам було чудово видно увесь клуб. Ми зі Святом обговорювали усе на світі. Це друга людина після мого брата, з якою я можу легко і відкрито спілкуватися. Та раптом мій погляд зупинився на дівчині у відвертій червоній сукні, вона мені здалася знайомою, проте я не міг зрозуміти хто вона. Та коли дівчина повернулася до нас обличчям, я одразу її впізнав – це була Настя. Та як?! Вона ж мала бути в Лос-Анджелесі… Може в неї щось трапилось? От я ще зранку відчув, що щось має статись. Як тільки я захотів піти до неї, неочікуванно Свят схопив мене за руку.

- Ти куди? – Запитав Свят.

- Настя тут, оооон там. – Показав на Настю.

- Я давно її помітив. – Спокійно відповів мені Свят.

- Але чому ти нічого не сказав?

- Я помітив їх ще коли ми прийшли, я вже давно за ними спостерігаю.

- За ними? – Здивовано запитав Свята.

- Так. За ними. Он, бачиш ту гарну білявку? Я так розумію це Настіна знайома. Вони вже багато разів підходили до барної стійки і замовляли коктейлі. Я тільки нарахував шість штук, а скільки вони вже тут я не знаю. Мені чомусь здається що у них щось сталось. – Озвучив свої думки Свят.

- Так давай підемо дізнаємось, що сталось.

- Та сиди вже, Ромео. Якби Настя хотіла нас бачити, вона б зателефонувала, а так як вона не дзвонила ні тобі, ні мені – ми залишимось тут, і будемо просто спостерігати.

- Але що могло такого статись, що вона прилетіла раніше ніж планувала?

- Я цього не знаю. От як Настя вийде з нами на звязок, от тоді і запитаємо. А зараз пропоную піти за добавкою. – Сказав Свят, хитаючи в руці склянку.

Спостерігали ми за дівчатами аж до четвертої ранку, поки клуб не зачинився. Ми зі Святом вирішили викликати їм таксі додому до Насті. Навряд чи її подруга місцева, тому ми і подумали що вона зупинилася у Насті. Як тільки приїхало таксі, я заплатив водієві і назвав адресу Насті, і пригрозив, що якщо дівчат не доставлять під будинок цілими і неушкодженними, то я його обовязково знайду і особисто закопаю.

Після того як дівчата поїхали, ми зі Святом, попрощавшись, теж поїхали по домівках.