Розділ 20.

Макс

Після того як я приїхав додому, я не зміг заснути. Все думав, що ж могло таке трапитись, що Настя прилетіла додому раніше, та ще й не зателефонувала мені. Хоча, я ж їй ніхто, вона не повинна переді мною відзвітовуватися.

Весь ранок я боровся із бажанням зателефонувати Насті і надіслати їй квіти. Добре що хоч роботи у фірмі вдосталь і я зміг трохи відволіктися.

Ближче до вечора я все ж зумів зробити половину роботи, яка, якимось дивним чином, накопичилась за останній тиждень.

Тільки-но я трішки розслабився, у мене задзвонив телефон, а на екрані висвітилося фото брата.

- Привіт, брате. – Радісно кинув Сергій.

- Привіт, братику. Як ти? Як справи?

- Та все добре. Вдома вже, Яна і Стефа вітання передають.

- О, дякую, їм теж передавай, і поцілуй від мене.

- Обовязково! – Відповів Сергій. – Ти там як? Як справи на фірмі?

- Все добре. От тільки багато роботи накопичилось за останній тиждень, але я вже все наздоганяю. – Одразу почав запевняти брата.

- Це чудово! Я в тобі не сумніваюся!

- Дякую, брате.

- Ти мені краще от що скажи, ти коли збираєшся приїхати до нас? День народження Яни вже на наступному тижні.

- Оо.. Я думаю приїду за день до її дня народження.

- Сам, чи з мамою? – Запитав Сергій.

- Скоріше за все сам, у мами невідкладні справи виникли.

- Так може ти ту дівчину візьмеш із собою? Вона наче нічого така, і гарна і весела. – Трохи помовчавши, запитав брат.

- Ми ж із нею навіть не зустрічаємось, та й останній раз бачились тиждень тому, коли її в аеропорт підвозив…

- Ооо, таки вона тобі сподобалась, раз так сумно говориш. – Підловив мене брат.

- Ну є трохи. Але ми домовились що вона перед прильотом повідомить мене, щоб я її зустрів, тільки вона цього не зробила. Вчора бачив її у нашому клубі, та ще й не саму..

- Чого ти, можливо то був її друг, можливо у неї щось сталось. Ти не говорив із нею? – З надією запитав Сергій.

- Ну, по-перше, вона була не з чоловіком, а з дівчиною, схожою на її подругу. По-друге, я з нею хотів поговорити, та Свят мене відмовив, сказав що якби вона захотіла нас тоді бачити, вона б нас запросила, або хоча б подзвонила.

- Правильно він тобі сказав. Мало чого, може у них вчора були дівчачі посиденьки, а хлопці туди ну ніяк не вписувались. – Сміючись, говорить брат. 

- Можливо і так. – Сумно сказав я.

- Так, ану переставай киснути. Вирішуй свої проблеми, і давай до нас. Ми вже засумували тут без тебе. – Бадьоро говорить Сергій.

- Домовились. Ще зідзвонимся!

- Добре. Бувай, брате!

- Бувай!

Розмова із Сергієм мене трохи підбадьорила. Все ж важливо з кимось ділитися своїми внутрішніми переживаннями, так жити легше стає. А щодо Насті, я сподіваюсь у неї все добре, хоча щось у середині мене підказує, що я не зовсім правий.

Після тяжкого робочого дня, я вирішив одразу поїхати додому відпочивати, адже та сьогоднішня паперова робота мене неабияк змучила.