Розділ 22.

Настя

Прокинулася я знову рано, та це й не дивно, адже я вчора близько шостої вечора заснула. Тому з самого ранку я вирішила піти прогулятися ранковим містом. Так, саме прогулятися, а не пробігтися. Ще й погода сьогодні моя улюблена – теплий маленький дощ.

Взявши із собою парасолю, я вийшла з квартири. Тільки-но переступивши поріг підїзду, в носа відразу вдарив приємний запах дощу, мокрого асфальту та свіжої трави. Ще з дитинства тато привчив мене помічати такі маленькі дрібниці, адже саме в дрібницях можна відшукати щастя. Влітку, коли я була маленька, тато брав мене до річки на прогулянку під час дощу. Ми сідали біля мого улюбленого дерева і спостерігали як капельки дощу падали у річку, утворюючи кола на воді, які повільно розходилися. Тоді тато придумав цікаву гру, треба було рахувати скільки кілець буде від однієї краплини, хто програє, той буде тиждень підмітати на ганку. Не знаю як, але я майже постійно вигравала. От і зараз, я стояла і рахувала кільця, які відходили від краплини у калюжі. Як раптом біля мене швидко промчався велосипед і обляпав мене всю водою.

- Вибачте будь-ласка, я ненароком. – Озвалася дівчинка років шести.

- Та нічого, все добре. – Усміхнувшись, відповіла дівчинці.

Навіть незважаючи на те, що через цю ситуацію у мене були брудні штани, я не пішла додому, а навпаки, пішла до кавярні, так як і планувала.

Відпивши свіжої гарячої кави, я відкрила стрічку інстаграму. Одразу помітила що маю новий запит на стеження сторінки, відкривши його, я побачила фото Макса, прийняла його запит, і підписалася на нього у відповідь. Мені стало цікаво чим живе Макс і я зайшла на його сторінку, де красувалися його фото. На них він переважно сам, на кількох фото він з братом і ще на кількох з братом і його дружиною. Я досі не можу згадати звідки я її знаю. Це відчуття мене не покидало ще з нашої першої зустрічі, коли Сергій показав мені їхнє сімейне фото. Потім я помітила відмітку Сергія на фото і перейшла на його сторінку.

Тут одразу зрозуміло що Сергій чудовий сім’янин і люблячий батько. Більшість фото Сергія з його донечкою і дружиною. Навіть є фото з хрестин маленької Стефанії. На ньому Сергій, Яна, Стефанія, Макс і якась дівчина, яка до нього тулиться. Може це його дівчина? Тоді чому її не було в клубі? Чому я не бачила їх разом? Можливо вони розійшлися? Хоча, вона може просто багато працювати і не мати часу на подібні розваги.

А чого це мене так цікавить? Хм, мабуть тому що Макс привабливий – і це факт. Проте серйозні відносини мене не цікавлять, а одноразові зв’язки – тим більше.

Розрахувавшись за каву, я поспішила додому - аби зібратися на тренування. Сьогодні воно мало б бути коротким, адже у планах лише прогін головної частини, а не усієї вистави.

Йдучи коридором до своєї гримерної, я відписала Святу: «Через дві години у тебе в кабінеті, і прихопи каву)». Раніше ми зі Святом часто отак сиділи у нього за кавою і обговорювали усе на світі. Він став для мене іще однією «ліпшою подружкою», рахуючи Іру. Він спілкується зі мною не просто як із дівчиною, а як зі своєю меншою сестрою, десь навіть і повчити може.

Зайшовши до гримерної, я побачила на столі букет рожевих піон, а у ньому записка: «Найгарнішій дівчині)», без підпису від кого це. Не вперше я отримую такі букети від шанувальників, проте вони зазвичай мені дарують червоні троянди, і лише батьки з Ірою знають про мої улюблені рожеві піони, тільки ж це не вони, адже вони б не стали мені писати записки, а просто б зателефонували. Вже вкотре я отримую ці букети з подібними підписами, це дуже приємно, але і насторожує водночас.

Відкинувши усі думки, я переодягнулася і попрямувала на репетицію. Там уже чекав Роберт – наш режисер-постановник. Привітавшись, ми почали репетицію. Так як я не виступаю на сьогоднішній виставі, а на репетицію все одно прийшла, Роберт поставив мене у запас, тому всю репетицію я танцювала позаду, виконуючи головну роль у запасі.

Як і думала, звільнилась я через дві години, прийняла душ, переодягнулася і попрямувала до Свята.  

- Тук, тук. Можна? – Запитала я, відкриваючи двері.

- Звісно, заходь. – Сказав Свят, запрошуючи до себе.

- Привіт, як справи?

- Привіт, чудово! Ти як? Як репетиція? – Запитав Свят, подаючи каву.

- Дякую, - подякувала йому за каву, - все чудово, і в мене, і на репетиції теж. Я тут подумала, чому б нам не сходити до клубу.

- Прекрасна думка! Сьогодні? Чекай, сьогодні ж вистава, чи ти не танцюєш?– Запитав Свят.

- Так, сьогодні вистава, але в планах я ще мала б бути в Америці, тому я не виступаю. Саме тому я хочу відірватись у клубі, я якраз візьму з собою подругу, познайомлю вас.

- Оо, я не проти твоєї подруги! – Сказав з усмішкою Свят.

- Стоп! Свят, я тебе дуже прошу, не треба використовувати мою подругу для задоволення своїх потреб. Вона, нещодавно, ще мала під вінець іти. Тому не думай навіть псувати їй життя, моя подруга – не розвага на одну ніч. – Пригрозивши, промовила. – І я серйозно!

- Ну добре, добре. Я все зрозумів. – Сказав Свят, піднявши руки. - Тоді в клуб після вистави підемо. І ще… я зателефоную Максу, ти не проти? – Невпевнено мовив Свят.

- Ні, не проти.

- Тоді десь о девятій біля тебе?

- Давай о девятій одразу біля клубу?

- Добре! Тоді до зустрічі!

- До зустрічі!

Поговоривши зі Святом, я поїхала додому збиратися. Дорогою додому, я зателефонувала Ірі.

- Привіт! Як ти там? – Почала я.

- Привіт! Чудово! Ти як? – Радісно загомоніла Іра.

- Теж добре. Ірунь, у мене до тебе пропозиція, може відірвемось сьогодні у клубі?

- Ого, взагалі-то я думала провести вечір вдома за серіалом, проте мої плани дуже нудні, порівняно з твоєю пропозицією.

- Ну то що? Потусуємо?