Розділ 28.

Макс

Так як я взяв квитки на швидкісний потяг, ми прибули до Києва вже о дев’ятій вечора. Ще будучи у потязі, я замовив таксі. Тому вже зараз ми їхали нічним містом до квартири мого брата.

Щоразу їдучи вулицями Києва, перехоплює подих, вони такі гарні сучасні, проте жити я тут не хочу, все ж Львів заполонив моє серце більше, та і ритм життя у Києві ще божевільніший, тому я полюбляю приїжджати сюди у гості, надовго не затримуючись.

Через якихось тридцять хвилин ми вже стояли на порозі Сергієвої квартири.

- Ну нарешті! Привіт, малюк! Радий тебе бачити! – Вигукнув Сергій, щойно відчинивши двері.

- Привіт, брате! Я теж радий! – Сказав я і обійняв брата.

- Привіт, Настю. І тебе радий бачити! – Мовив Сергій і також обійняв Настю.

- Привіт! Взаємно!

- Проходьте. – Сказав Сергій, запрошуючи в оселю. – Там Яна приготувала вечерю, ви ж точно нічого сьогодні не їли.

- Ми заправлялися кавою. – Сміючись, відповів я.

- Тільки Яні не кажи, бо у моєї доні не залишиться дядька і хресного. – Сміючись, мовляв Сергій.

- До речі, де моя люба дівчинка? – Запитав я.

- Доня вже спить, завтра з нею гратимешся, а зараз мийте руки і за стіл. – Як завжди командним тоном сказав брат.

Занісши валізи у кімнату, ми з Настею попрямували мити руки, адже знаючи Яну, якщо ми не зробимо цього, то вона прийде і сама помиє їх нам. Швидко впоравшись у ванній, ми попрямували в кухню, де на нас чекала Яна.

- Ну нарешті! Привіт, Максику! – Радісно мовила Яна, обіймаючи мене.

- Привіт, Янчик! Я теж радий тебе бачити!

- А ти, мабуть, Настя. – Мовила Яна до Насті. – Я - Яна. – Сказала Яна і обійняла Настю.

- Дуже приємно, Яна! – Відповіла Настя, обіймаючи Яну.

- А ми з тобою ніде раніше не зустрічалися? – Запитала Яна у Насті, примружуючи очі.

- Якщо чесно, я не знаю. Коли Сергій мені показав ваше сімейне фото, то ти мені здалася такою знайомою, от тільки я не могла згадати, де ж я тебе бачила.

- У мене зараз те саме, дивлюсь на тебе і думаю, де б ми могли зустрітися? – Сказала Яна, а Настя просто піджала плечі. – Ну добре, це ми потім з’ясуємо, а зараз давайте за стіл, а то ж цілий день точно харчувалися одним фаст-фудом.

- Ага. – Сказав я і глянув на Сергія, а той заперечливо похитав головою.

Близько години ми сиділи спілкувалися і вечеряли. Цей вечір отримався по-справжньому сімейним та душевним. У такі моменти я все частіше задумуюся про свою сім’ю, щоб так само кожного вечора збиратися і обговорювати усе на світі.

- Насть, я постелила Вам з Максом у кімнаті. – Не очікувано сказала Яна. – Просто у нас вільна тільки одна кімната. Ти ж не проти?

- Та ні, не проти. – Зашарівшись, відповіла Настя.

- Не хвилюйся, Макс ляже на підлозі, на матраці. – Сказала Яна, глянувши на мене.

- Так, точно, я ляжу на матраці. – Жваво відповів я.

- Добре. – Відповіла Настя.

- Ну гаразд. Вже пізно, а ви з дороги втомлені. Давайте, робіть свої вечірні процедури і спати. – Сказала Яна, встаючи з-за столу. – Усім, на добраніч.

- На добраніч. – В один голос мовили ми з Настею.

Уже через півгодини у квартирі запанувала тиша. Двері в кімнату тихенько відчинилися і зайшла Настя. Вона тихенько склала речі на стільчик і рушила до ліжка.

- Добраніч! – Вмостившись, сказала Настя.

- Добраніч! – З усмішкою, відповів я.