Розділ 37.

Настя

Обожнюю прокидатись від теплих літніх сонячних променів. Особливо у Львові, де таке явище не часте, як наприклад сьогодні. Замість того аби йти в душ, робити собі каву, я ніжуся в ліжку і спостерігаю за сонячними зайчиками, які пускає мій кулон, який лежить на тумбочці, попадаючи прямо під проміння. 

Коли мені було років п‘ять, ми з татом брали маленьке дзеркальце направляли на промінчики сонця і будили маму, вона так смішно морщила свого носика, що я вмить заходилася сміхом, і швидше за все мама прокидалася саме від цього, а не від сонячних зайчиків. А коли тато приносив якесь розбите скельце, це було набагато цікавіше, адже ми пускали не лише зайчиків, а й маленьку веселку, яка утворювалась, коли сонячне світло проходило крізь нерівні краї скельця. 

Усміхнувшись своїм теплим спогадам з дитинства, я все ж піднялася з ліжка і попрямувала в душ. Зазвичай, волосся я підсушувала феном, але сьогодні вирішила залишити їх сохнути природньо. Швиденько нанесла легкий макіяж, одягнула легку сукню, зібрала в сумку усе необхідне для тренування, взула зручні кеди й попрямувала на вихід, прихопивши ключі від авто і від квартири. Так як у мене вдома не було нічого, чим би я змогла б поснідати, я вирішила зайти в кав‘ярню під будинком і взяти шкідливий, пле такий смачний круасан з вишневою начинкою і мою улюблену каву. 

Якраз за цей час, який я витратила на дорогу від дому до театру я встигла підкріпитись, послухати погоду на наступні кілька днів, ну і звісно поспівати разом з моїми улюбленими виконавцями. 

Репетиція пройшла дуже швидко. Після неї я хотіла забігти до Свята, от тільки кабінет у нього був зачинений, а його самого навіть поблизу театру не було. Від дівчат я дізналась, що Свят таки був в театрі о восьмій ранку, взяв вихідний через недобре самопочуття і поїхав додому. 

- Святику, привіт! - Сказала я, щойно на тому кінці слухавки припинилися гудки.

- Привіт, Настюх!

- Як ти? Я дізналася що ти захворів. Може тобі щось треба?

- Та ні, дякую, все нормально! Не хвилюйся! У мене все є. Це проста застуда, сьогодні противірусні поп‘ю, а завтра буду як огірочок! 

- Точно?

- Так, не хвилюйся! Вразі чого, я зателефоную!

- Добре! Вразі чого, я чекаю!

- Дякую, Настюх!

- Припини, ти ж мені як брат! Ну добре, одужуй! 

- Дякую, дуже радий був почути тебе!

- А завтра будеш радий побачити! 

- Хах, точно! Тоді до завтра!

- До зустрічі!
 

Після розмови зі Святом я згадала, що мала б сьогодні зустрітися з Ірою, тому недовго думаючи, набрала її номер. 

- Ірунь, привіт! Через годину у мене, я замовлю їжу і поговоримо з тобою! - Випалила на одному подиху.

- Ого! Привіт! Чітко і по справі! Добре, зрозуміла, скоро буду!

- Па па!

- До зустрічі!

Їдучи додому, я заїхала в торговий центр прикупити різних дрібничок. Все ж якщо мама з татом заїдуть до нас з Максом в гості - ми маємо бути до цього готовими. Тому я взяла кілька рамок для фото, які ми зробили в Києві, кілька ароматичних свічок для затишку, гарний в‘язаний плед, кілька декоративних подушок, кілька квіточок у вазончиках, домашні капці, без яких я взагалі не можу ходити, бо завжди ноги мерзнуть, і бомбезний набір келихів. Взагалі я не планувала їх купувати, але вони мені настільки сподобались, що я вирішила собі не відмовляти. 
 

Вже через півгодини на порозі моєї квартири стояв кур‘єр, який привіз найсмачніші суші у Львові, ну і Іра теж не забарилася. Приїхала рівно через годину, після мого дзвінка.
 

- Привіт, люба! - Мовила подруга, зайшовши в квартиру. - Що це за такий швидкий збір? Ні щоб піти в клуб, відпочити, поговорити…

- Так, тебе щось не влаштовує? - Перебиваючи, запитала я.

- Та ні, мені просто треба було трохи поговорити. - Сміючись, сказала Іра.

- Та і ввечері в мене не отримається. 

- Чому так? Вирішила взятися за голову?

- Ну, практично… Загалом, ми з Максом з‘їжджаємося. 

- Що?! - Закашлявшись, мовила подруга. - Я не зрозуміла, вас не було всього кілька днів, коли ви встигли?

- Ну це не зовсім те, про що ти думаєш. 

- Добре, тоді розказуй, я нікуди не поспішаю. - Вмостившись зручніше на дивані, сказала Іра.

- Ти ж пам‘ятаєш, мама вже кілька років тараторить про сім’ю та дітей. І будучи в Києві, мені прийшла ідея. Я попросила Макса стати моїм нареченим на місяць. А потім ми ніби-то розісваримось, і мама ввійде в моє положення і не буде якийсь час насідати на мене. 

- Насть, ти ж розумієш, що це все одно не надовго відтягнеться?

- Так, але я готова на це піти, заради кількох місяців спокою. 

- А Макс, ти про нього подумала?

- В якому сенсі?

- Насть, ти справді не бачиш, що ти йому подобаєшся?

- Ір, тобі просто здається! - Сказала я, махнувши рукою. - Та і ми з ним усе обговорили, він не проти мені допомогти. 

- Ох, Насть, не знаю. Мені ця ідея не дуже подобається, якщо чесно. Але це твоє життя, твій вибір. Тому я тебе не засуджую, роби як знаєш. 

- Дякую, Ір. Ти завжди підтримувала мої найбезглуздіші ідеї. - Сказала я, обійнявши подругу. 

- Ну звісно, хто ж як не я. 
 

Ще з годину ми з Ірою просиділи на кухні, обговорюючи усі теми, які тільки змогли придумати. 
 

Тільки-но подруга пішла, я вмить почала збирати речі, бо Макс мав заїхати через півгодини. У свою валізу я кинула кілька суконь, пару штанів, футболки, кофтинки, білизну, тренувальну форму і все те, що мені необхідно буде для життя в іншій квартирі. 
 

Макс як і казав, через півгодини стояв під моїм під’їздом. Через лічені хвилини, я вже відкривала двері під‘їзду, рішуче крокуючи на зустріч новому життю. І навіть не уявляла на скільки воно перевернеться, за цей здавалося б короткий проміжок часу.