Випадковості не випадкові. Incredible

Розділ 2

 

Ще один прекрасний зимовий день. З самого ранку почався лапатий сніг.

Я увімкнула улюблену музику, серед якої більша половина ще з листопада місяця складалася із новорічних пісень.

Настрій був супер. Чи то через улюблені мелодії, чи то через те, що ввечері ми з подругою знову мали йти на виступ Роббі Еванса, а може все разом, але посмішка з мого лиця не сходила.

 

Ще і 10 не було, а Саша вже подзвонила мені, щоб запитати чи я вже обрала образ на вечір.

- Та вспію я ще.

- Але ж ти розумієш, що ти маєш виглядати прекрасно і навіть більше.

- Це чому?

- Ти ніби не розумієш про що я…

- Ох. Саш, перестань. Він просто гарно співає. Я не збираюся претендувати на нього. Тим більше, що він одружений.

- Одружений?

- У нього на руці обручка.

- Ну тоді гаразд. Шкода.

- Я про це навіть і не думала.

- Ой та годі тобі. Не думала вона, а як же. – засміялася вона.

- Все закрили тему. Давай просто, так як вчора душевно та гарно проведемо час.

- Ну добре.

- Тоді до вечора. Так само зустрінемося о 18.00.

- До вечора.

 

Ми замовили те саме, що і минулого разу – круасан і капучіно, та ще й на те саме місце потрапили, блище до сцени, чим я була дуже задоволена.

Дуже швидко нам принесли замовлення і ми очікуючи сиділи розмовляли на різні теми.

І ось… На сцену вийшов він. Цього разу на ньому був костюм темно-зеленого кольору, чорна сорочка і чорний метелик.

Співак одразу помітив мене і підморгнув, а я сором’язливо посміхнулася.

 

Вечір проходив прекрасно. Чи не кожна пісня знову викликала у мене незрівнянні почуття і емоції.

Роббі творив своїм голосом надзвичайні речі, і так само майстерно грав на роялі. Я знову заслухалася, що навіть і не помітила як швидко пройшов час. І коли дограла вже остання пісня, я навіть засмутилася. Та чесно кажучи не могла зрозуміти, чи це від того що закінчився концерт, чи від того, що я більше його не побачу. Цього інтелігентного, гарного, розумного і талановитого чоловіка…

«О Боже… Ні, ні, ні! Зупинися і навіть думати забуть про це!».

- Аліса? Ти тут? – помахала рукою подруга перед моїми очима.

- Так. Просто задумалася.

- Про Роббі? – хитро посміхнулася Саша.

- Та чого зразу про нього? Ніби мені немає більше про кого чи про що думати…

- Та в тебе все на обличчі написано.

- Перестань.

- Добрий вечір, дівчата. – перервав нас несподіваний чоловічий голос, англійською.

- Д-добрий вечір! – я мало не подавилася від неочікуваності.

- Добрий вечір! – відповіла подруга, хитро глянувши на мене.

- Як настрій?

- Прекрасно! – відповіла Саша відразу.

- В мене теж прекрасний. – сказала я, досі хвилюючись.

- Може ви присядете біля нас? – запропонувала подруга, а я почувши її слова, мало знову не подавилася.

- Із задоволенням. – посміхнувся чоловік, і сів на диванчику біля мене.

Я трохи напружилася, а посмішка на обличчі подруги стала ще більшою і хитрішою.

- Як вам сьогоднішній виступ? – поглянув чоловік на подругу, а тоді відразу перевів погляд на мене і затримав.

- Звичайно ж, що дивовижно. Хіба може бути по іншому? – підвела я очі на нього, але відразу, засоромившись опустила.

- Справді?

- Повірте. Для Аліси музика це свята тема. Вона просто так ніколи не скаже про пісню чи мелодію, що вона гарна. Тільки якщо це викликає в неї якісь емоції.

- Цікаво… - посміхаючись співак знову подивився на мене.

- Так. Я ніколи не зважаю на те на скільки модна пісня, чи на скільки нова. Вона може бути якогось шістдесятого чи сімдесятого року, і іншим вона не буде подобатися, а я буду сходити з розуму від неї. І не обов’язково це буде вся пісня – достатньо фрагменту на декілька секунд, який може траплятися за всю композицію лише раз, якийсь цікавий момент або трюк голосом, який зробив виконавець - і все, я буду 100 раз на добу переслуховувати її, щоб почути саме ту частинку. – захоплена розповідала я.

- Вау… А що ж у моїх піснях вас приваблює?

- Ваш голос, музика, та і слова чудові. А те як ви це співаєте… Точніше, не просто співаєте, а, можливо навіть, живете кожною нотою, кожним акордом… І як тут не захопитися?

- Дякую! Знаєте, ще ніхто ніколи так не говорив про мою творчість. Казали, типу, що гарна пісня або мелодія і т.д., але от так… Навіть моя дружина, ніколи в житті не казала мені таких приємних слів. Хоча вона і так не підтримує моє захоплення музикою, і те що я співаю.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше