Випадковості не випадкові. Incredible

Розділ 6

 

- Саша… У мене глюки, чи це і справді він? – досі не вірячи своїм очам, прошепотіла я подрузі на вухо. А Роббі привітавшись із залом раптом, ніби забувши слова, замовк, але за декілька секунд продовжив.

- Вибачте. Трохи розхвилювався. Приємно бути знову тут, в Україні, та ще і знайомі лиця бачити. – сказав Еванс і підморгнув мені.

-  Ні… Це все таки не глюки…

- Мені здається, чи він до тебе звертався? – запитав Віктор.

- Напевно…

- Ви знайомі? – здивувався чоловік.

- Ага… Минулого року ми вже були на його виступі.  І коли підходили подякувати та висловити своє захоплення за його творчість, то так і познайомилися.

- Ясно…

Музикант розпочав концерт.

Спочатку, досі перебуваючи в деякому шоці, я була трохи напруженою, але згодом я, як завжди, віддалася музиці та емоціям, які вона викликала.

- Господи, невже це знову він… - захоплено та замріяно сказала я.

- Слухай, ще трохи і я почну ревнувати. – сказав Віктор.

- Та ти чого? Я ж не те мала на увазі. – я встала і пересіла на диванчик до чоловіка, обійняла і поцілувала його.

***

- Містер Еванс, за декілька хвилин ваш вихід. – сказала дівчина років двадцяти п’яти.

- Дякую, Моллі. Я вже йду. – відповів співак.

Вона вийшла, а Роббі сів на кріслі і задумавшись сказав:

- Цікаво, вона прийде сьогодні чи ні… Хотів би я її знову побачити. Побачити гарну, сором’язливу і милу, яка сидить перед сценою і захоплено дивиться мій виступ. Шкода, що тільки виступ, а не на мене… - тут чоловік на секунду замовк – Та що ж я кажу. Зовсім здурів… Придумав собі… Та вона на мене ніколи не подивиться. – засміявся чоловік. – Оце ти придумав Роббі. – тоді хвилину ще посидівши він встав і пішов до сцени.

 

Прожектори освітили сцену – це означало, що настав час розпочинати.

І от артист, у костюмі в клітинку в коричневих тонах, у білій сорочці та під колір костюма метелику, вийшов:

- Hi to all! My name is Robbie Evans. I came from England. And today I want to give you a wonderful mood with my songs. I hope you enjoy it. – очима музикант одразу знайшов мене.

« Невже вона і справді тут.

Боже, чого я так хотів її побачити і чого я так радію?

Ох, Роббі, зізнайся вже ти нарешті сам собі, ти мало не кожен день згадував про неї і про те як захоплено вона розповідала про музику. Ще з того моменту вона почала подобатися тобі.

О… схоже вона теж неочікувала мене побачити. Мало не подавилася тим чаєм. Сподіваюся з нею все добре. Так, стоп… Досить. Інакше я той виступ так і не почну.»

- Вибачте. Трохи розхвилювався. Приємно бути знову тут, в Україні, та ще і знайомі лиця бачити. – сказав Еванс і підморгнув мені.

«З ними якийсь чоловік. Надіюся це не те, що я думаю…»

Музикант сів за рояль і почав грати, час від часу поглядаючи на мене.

«Ось воно. Ось цей погляд який я так хотів побачити.»

Помітивши як я дивлюся на нього Еванс став грати ніби ще більш емоційніше, більш чуттєвіше, а на його обличчі з’явилася щира посмішка.

Та потім я підсіла до Віктора, обійняла, поцілувала його, і на зміну щирої посмішки прийшла натягнута.

« Все таки він з Алісою.»

 

***

Співак дограв останню пісню, після чого як це завжди відбувається, вклонився, попрощався із залом, та зійшов зі сцени, але до виходу він не пішов, а відразу попрямував до нас.

- Добрий вечір! Радий вас знову бачити дівчата! – радісно сказав Еванс.

- Привіт! Взаємно! – сказала Саша.

- Взаємно! – відповіла я трохи напружено.

- А з вами ми ще не знайомі… Роббі. – сказав музикант і протягнув руку до мого хлопця.

- Віктор. – пожав руку чоловік.

- Приємно познайомитися. – відповів той, після чого відразу звернувся до мене. – Аліса, що скажеш про виступ цього разу?

- Моя думка про твою музику ніколи не зміниться. – посміхнулася я. – Ти як завжди прекрасний.

- Прекрасний? – перепитав здивовано Віктор.

- Я про виступ, про музику. – засоромилася я.

- Ну звичайно ж про музику… - типу посміхаючись сказав чоловік.

- Тобі справді сподобалося? – продовжував Роббі.

- Ну а ти скажи, сьогодні ти відчував, що я слухаючи твою музику, перебуваю десь в іншому всесвіті, як минулого року?

- Думаю так…

- Тоді ти сам відповів на своє запитання.

Ми на декілька секунд задивилися один на одного.

- До речі, це я ваш менеджер по організації концерту. Зі мною ви сьогодні мали зустрітися. – знервовано перебив наші погляди Віктор.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше