Випадковості не випадкові. Incredible

Розділ 7

 

Через деякий час чоловіки повернулися.

- Все добре? – запитала я.

- Так. Все чудово. Завтра зустрінемося, підпишемо деякі папери і відразу починаємо працювати. – сказав Роббі.

- Це добре. – посміхнулася я.

- Ну що дівчата, напевно, будемо їхати? – сказав Віктор сівши біля мене і обійнявши.

Еванс нервово поправив метелик на своєму комірі, а я побачивши це подивилася на подругу. В її погляді читалося: «А я ж казала.», на що я закотила очі.

- Та давайте ще посидимо. Роббі, приєднуйся до нас. – сказала Саша.

- Та ні, ми вже поїдемо. Хоча ти, якщо хочеш, можеш залишитися. – дещо нервово сказав мій хлопець.

- Та годі тобі, Вітя, не будь занудою… - продовжувала подруга.

- Ну скільки раз тобі казати, щоб ти мене так не називала? – ще більше рознервувався чоловік.

- Годі вам. Постійно сваритеся. Краще ми все ж поїдемо. Сьогодні виявився занадто емоційний день, та і Роббі після концерту треба відпочинок тож на сьогодні, думаю, вистачить. Але можемо зустрітися десь на тижні, якогось вечора. – сказала я, намагаючись зменшити напругу.

- Я згідний. – сказав музикант.

- Я теж не проти. – відповіла дівчина.

- Гаразд… - погодився чоловік.

- От і добре. – посміхнулася я. – Дуже і дуже була рада бачити тебе знову, Роббі. – досі з посмішкою сказала я.

- Навзаєм. – посміхнувся співак.

- Я теж рада зустрічі. – сказала Саша.

- А мені… – Віктор злегка прокашлявся – приємно було познайомитися.

- І мені. – чоловіки пожали руки.

- Тоді до зустрічі. – промовила я.

- Бувай, Роббі. – промовила подруга.

- До побачення. – сказав Віктор.

- Бувайте. – відповів Еванс, але раптом зупинив нас. – Зачекайте хвилинку. Ще одне питання…

- Вікторе, а ви можете привезти Алісу хоча б на одну із репетицій? Так як вона, чи не найбільша шанувальниця моєї творчості та ще й так відчуває музику, я б хотів, щоб вона послухала і можливо щось порадила. – не зводячи з мене очей сказав артист.

- Ем… Не знаю… - йому ця ідея явно не сподобалася. – В Аліси робота і…

- А чому ти за мене відповідаєш? – перебила я його. – Я б дуже цього хотіла. Це моя маленька мрія, потрапити на за лаштунки сцени пере концертом. Це все дуже цікаво. І, до речі, в середу в мене вихідний.

- Вибач… Я не хотів тебе образити.

- Тоді, я так розумію, в середу побачимося? – посміхнувся Еванс.

- Так. І в середу ж можемо посидіти тут за чашкою кави. – запропонувала я. – Усім же виходить?

- Мені так. – відповіла Саша.

- Ну а ми з Віктором все одно будемо в тебе на репетиції, тож… Думаю, домовилися.

- Прекрасно. Отже до середи. – ще ширше посміхнувся музикант.

- До середи. – відповіла я, після чого ми всі розійшлися.

***

Пізніше, я і Віктор, підвізши Сашу, їхали додому.

Я дивлячись у вікно, задумалася. А найголовніше – це те, що я думала про Роббі, про те як він минулого року подарував мені ту троянду, пелюстки якої, засушені, лежали у маленькій вазочці, яка стояла на журнальному столику у вітальні.

«Боже… Пелюстки… Яка ж я і справді дурна… Той круасан і пелюстки…

Хіба я, хоча б одну квіточку, хоча б маленьку, ту, що подарував Віктор, залишила на згадку? Ні… І це при тому, що з ним я у стосунках, а з Евансом ми ледь знайомі…

Я, підсвідомо, постійно так хотіла його почути і побачити, що робила такі дивні речі…

Його музика, голос, його зелені очі, те який він гарний в цих шикарних костюмах…

А як мені подобається те як він відчуваючи мелодію закриває очі, і віддається їй…

Боже, і справді, як же ж він мені подобається…»

- А хороший співак цей Роббі Еванс. – сказав чоловік.

- Що? Вибач… Я задумалася. – різко повернулася я до Віктора.

- Кажу, хороший співак цей Роббі Еванс. – повторив він.

- Так. Прекрасний, супер талановитий і людина теж хороша.

- Угу… А я бачу ти прямо в захваті від нього… - через зуби процідив він.

- У захваті від його музики… Так шикарно, чуттєво грати і співати… Ох… Слів не підберу.

- Ясно… Ви ще й так подружилися. І це ж треба всього лиш один раз зустрівшись.

- Ну якщо вже на те пішло, то два. В перший вечір ми тільки познайомилися, а наступного дня, після виступу ми разом посиділи попили кави, поговорили про музику.

- То ви два дні підряд туди ходили?

- Так. Він нас запросив.

- Дуже дивно це все якось…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше