Випадковості не випадкові. Incredible

Розділ 15

- О Беже мій! Невже ми і справді в Англії? – вперше за весь цей рік, з щирою посмішкою сказала я.

- Не вірю своїм очам! – захоплено сказала Саша.

- Так, місце справді фантастичне, але давайте ви потім все обдивитеся і насолодитеся, бо я поспішаю. – сказав Віктор. – Он як раз і таксі стоїть.

- Ти завжди все псуєш, Вітя… - промовила сердито подруга.

- Та досить… - почав говорити він, але вона його перебила.

- … мене так називати. – дівчина хитро посміхнулася. - Ти як завжди передбачуваний і нудний.

- Будь ласка, не починайте. – звернулася я до них. – Їдемо в готель, розкладаємо речі, й тоді Віктор їде по справах, а ми дивитися місто.

- Гаразд. – погодилася Саша.

 

***

На годиннику була приблизно 18.00.

Віктор вже давно поїхав, а ми з подругою одягнувшись потепліше пішли гуляти.

Зимові вечори в Англії ще надзвичайніші ніж в нас в Україні, все більш прикрашене, святковіше і цікавіше.

- Яке тут все прекрасне… - захоплено прокоментувала я.

- Ну нарешті! На-ре-шті! – майже вигукнула Саша.

- Спокійніше. – легко штовхнула я її. – І чого це ти мало не кричиш по серед вулиці?

- Нарешті за скільки часу я знову чую ці слова, та ще й бачу твою щиру посмішку.

- Та хіба я…

- Так. Ось цей «ВІКТОР», зробив з тебе беземоційного, депресивного робота, у якого навіть пульс відсутній.

- Ти перебільшуєш…

- От в цьому випадку зовсім ні… - стурбовано дивилася вона на мене. – А краще б перебільшувала… Ну але не будемо про погане. Давай, краще як кожного року в сніжки зіграємо… - дівчина набрала в руки снігу.

- Ні, ні, ні! От як раз із сніжок все завжди і починається…

- Тобто? – нерозуміючи подивилася вона на мене.

- Сніжки, кав’ярня, а тоді Еванс на сцені з’являється.

- Ой, пам’ятаю як минулого року ти мало не виплюнула той чай, коли Роббі вийшов на сцену. А сьогодні до речі одинадцяте грудня.

- Добре, що не дванадцяте. – засмілася я, хоча в душі я переживала.

Десь годину ми з Сашою гуляли по вулицях зимового Лондона, фотографувалися і веселилися. Сходили до «London eye» - фантастичне місце, а людей скільки. Одним словом вечір був прекрасним, хоча і холодним.

- Треба піти десь погрітися і випити кави. – сказала я, а тоді різко зупинилася і легко вдарила себе по губах – Чорт!

- Що таке?

- Ці слова… Вони прокляті. З них теж це все почалося.

- Заспокойся. Сніжки ми ж не грали, тож хвилюватися немає за що. – саркастично сказала подруга.

- От тобі смішно, а я не хочу цих всіх нервів знову. Та і чесно… Мені не зручно, навіть коли я просто думаю про те коли ми в останнє бачилися, про ту сварку і поцілунок… - я посмутнішала.

- Ой Аліса… Зробила ти велику дурницю, погодившись вийти за Віктора… Я ніколи не перестану цього повторювати. Ти ж не любиш його.

- А що я по твоєму мала зробити? Не могла ж я принизити його на очах тисячі людей. І можливо я не маю до нього шаленого кохання, але він дорога мені людина, і він любить мене.

- Роботи не можуть любити.

- Ну перестань. Все таки він скоро стане моїм чоловіком. Тож тобі доведеться звикнути до нього.

- Зрозумій, мені не проблема терпіти його, чи звикнути до нього. Проблема в тому, що ти з ним не щаслива. Ти цілий рік майже не посміхалася, мало гуляла, закрилася роботою і все. Та ти навіть музики практично не слухала, при тому що музика – це твоє життя. І я знаю чому ти її не слухала… Роббі. Щоб менше думати і згадувати про нього… Ти любиш його. Ти сумуєш за ним.

- Так, ти права! Ти права! Ти це хотіла почути?! – підвищила я тон, і мало не заплакала, але все ж змогла себе стримати.

- Так. Саме це. Ура! Я так довго чекала, щоб почути це. І нехай ти зараз сердишся на мене, і я тобі зіпсувала настрій, але це великий крок…

- Досить… У мене майже зовсім пропав настрій від цих розмов. Тому давай припинимо і підемо вже кудись. Тільки напевно краще взяти чаю з м’яти. – засмучено сказала я, а от у Саши навпаки настрій покращився.

 

***

Довго шукати не довелося. Дуже скоро ми знайшли чудову, атмосферну кав’ярню.

Приміщення було у темно-синіх тонах, із дерев’яними столиками та м’ягкими диванчиками. Звичайно ж все було прикрашене новорічним декором. Багато гірлянд, ялинка. Все як я люблю. Але було дещо, що мене трохи напружувало – сцена, схожа до тієї, що була в «Incredible».

Ми сіли за столик справа від цієї так званої сцени. Через деякий час до нас підійшов офіціант, ми зробили замовлення, яке нам досить швидко принесли.

- Гарне місце, чи не так? – запитала подруга.

- Так, справді…

- Ти якась напружена… Це через нашу розмову?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше