Розділ 18

- Ти що тут робиш? – здивовано дивилася я на музиканта.

-На концерт прийшов. – він посміхнувся і обійшовши стіл, сів на проти мене.

- Але ж… але ж… Як ти мене побачив серед такої кількості людей?

- Я не бачив, а просто прийшов до свого місця в залі. – впевнено говорив чоловік.

-Тобто до свого місця? – не розуміючи дивилася я на нього. – Це столик на двох. Я сьогодні мала тут бути з Віктором або…

- Або з Сашою. – продовжив він за мене.

- А звідки ти…

- Саша мені подзвонила і запропонувала свій пропуск. Вона сказала, що їй зле, і вона не хоче щоб ти там сиділа сама.

- Тепер все ясно… Зле… А як же… - закотила я очі.

- Надіюся ти не проти, що ми цей вечір проведемо вдвох? – співак обперся руками на стіл і пристально, посміхаючись подивився на мене.

- Ем… Та ні, не проти… - від його погляду мені стало не зручно і я відвернулася.

- От і добре. – Роббі жестом руки підізвав офіціанта, той відразу підійшов. – Принесіть, будь ласка, два келихи шампанського.

- За хвилину принесу, сер. – відповів молодий хлопець, і згодом на столі стояло ігристе.

- То чому ж Віктор не пішов з тобою? – запитав він і зробив ковток напою.

- Його викликали на роботу. – максимально намагаючись приховати розчарування сказала я.

- І ти далі будеш продовжувати розказувати про те, яка ти з ним щаслива? Надіюся ні, тому що я не хочу цього…

- Ні… Більше не буду. – перебила я його. – Сьогодні я зовсім впевнилася, що наші стосунки побудовані по принципу «Тому що так правильно і так треба.». Можливо, якби ми з тобою не зустрілися вдруге, то я про це не думала б. Просто жила б далі… Хоча… - я задумалася.

- Хоча? – допитливо подивився Еванс на мене.

- Хоча, кого я обманюю… Я про тебе мало не кожного дня згадувала і думала про те, що ми більше не побачимося ніколи. Думала, що Віктором зможу перекрити спогади і почуття до тебе. Думала, що це і не почуття, а просто емоції від того вечора. Та коли побачила тебе вдруге, то зрозуміла, що це точно не просто емоції…

 Аліса… - чоловік взяв мене за руку і подивився прямо в очі. – Розійдися з ним. Будь ласка, забуть про правильно і не правильно. Ти ж потім все життя будеш шкодувати.

- Я знаю… Але не можу. Не можу я!

- Можеш!

- Ні! Це зробить йому боляче.

- А тобі зараз не боляче?

- Я витримаю.

На сцені з’явився Генрі Тейлор. Зал зірвався оплесками і ми з Роббі були змушені припинити наш спір.

***

- Боже… Невже я бачу його на власні очі? – схвильовано і захоплено дивилася я на улюбленого артиста. – Та ще й пісні його в живу чую.

Концерт був прекрасним.

Емоції переповнювали, при чому на стільки, що я, здавалося, моментами навіть і не дихала.

Голос цього співака, музика, фортепіано – все було неперевершеним.

Генрі, декілька раз спускався у зал, і спілкувався та пожимав руки глядачам.

А останню пісню співак заспівав не сам, а з всіма, хто був присутній на вечірці.

- Дякую вам за увагу! Це був чудесний вечір! До скорих зустрічей! – сказав він по закінченню виступу. – і зайшов за куліси під гучні оплески.

- Якось так швидко все закінчилося… - засмучено промовила я. – Але ж який він шикарний і талановитий і… Навіть слів не можу підібрати.

- Ей! – вигукнув Роббі. – Ще трохи і я почну ревнувати…

- Не хвилюйся, до нього точно не варто. Він от тільки недавно одружився. Тож можеш бути спокійним. – засміялася я.

- Ну, ну…

- Але музика його… Я в захваті! В шаленому захваті!

- Он як. – музикант піднявся з-за столу і протягнув мені руку. – Давай я тебе декуди відведу.

- Куди? – підозріло подивилася я на нього.

- Не скажу. Інакше це не буде сюрпризом.

- Ну гаразд. – я дала йому свою руку.

Ми вийшли із залу, а тоді повернули на ліво, прямуючи якимсь коридором.

- Зачекай секунду. – сказав Еванс, а тоді підійшов до якогось чоловіка, який стояв біля одних із дверей, вони про щось порозмовляли, а тоді отой незнайомець постукав і увійшов. Згодом, він повернувся, промовив щось до Роббі, і тоді співак жестом руки підізвав мене.

- Що відбувається? – занепокоєно запитала я.

- Зараз все зрозумієш. – посміхнувся він. – Проходь. – чоловік відкрив двері.

Я з деякою недовірою подивилася на нього, але все ж зайшла, а виконавець за мною.

- Роббі! Привіт! Радий тебе бачити. – із шкіряного коричневого диванчика піднявся Генрі і прослідував до Еванса.