Розділ 22

- От ми і вдома. – сказав Віктор, коли ми зайшли у квартиру. – Зараз швиденько в душ і спати, бо завтра рано на роботу.

- Я завтра вдома, і плюс, щось не дуже хочеться спати, тож ти лягай, а я можливо якийсь новорічний фільм гляну або ще чимсь займуся.

- Ну гаразд. Як хочеш. – він заніс валізи у нашу спальню, і тоді взявши деякі речі пішов у ванну.

Я тим часом передягнулася і сіла на кухні з чаєм, переглядаючи фотографії на телефоні з подорожі.

Саша, як виявилося, ще й і сфотографувала коли ми з Роббі співали в тій кав’ярні.

На цих знімках прекрасно було видно те, як закохано ми дивимося один на одного.

«Ох… І що з цим усім робити?

Зникнути б кудись, так щоб ніхто не зміг знайти.

Якби знала, що це було востаннє коли ми бачилися, то напевно б по іншому попрощалася з ним. Хоча, можливо, це було і найкращим варіантом… Якби ж тільки ми ще знали, що це прощання…

Він буде чекати, поки я йому напишу чи зателефоную, повідомлю що розійшлася з Віктором, і що нарешті, тим всім мукам прийде кінець. Але так і не дочекається…

А може плюнути на це все і справді перестати знущатися з себе? Відмінити до чорта те весілля і втекти, поки Віктора не буде вдома.

Але ж не зможу я так зробити! Довбана порядність і правильність…»

- Досить! Досить! – я мало не швирнула телефон на стіл. – Ні стоп, треба видалити ті всі фотографії. – взяла я назад у руки свій смартфон, і була вже натиснула на значок «Видалити», але так і не підтвердила операцію, а знову кинула телефон на стіл, і взявшись за голову сперлася ліктями на дерев’яну поверхню. – Не можу… Чорт! Чорт! Чорт! Не можу! – мало не кричала я. Добре, що за шумом потоку води Віктор не чув того.

До ранку я так і не зімкнула очей. Всю ніч просиділа на кухні, перейшовши з чаю на вино.

- Добрий ранок! – зайшов Віктор. – Це ти так рано прокинулася, чи і зовсім спати не лягала?

- Добрий… Не лягала.

- Чому? – він прийнявся варити собі каву.

- Не спалося… Напевно досі не можу відійти від емоцій від подорожі. – спробувала посміхнутися я, але це в мене погано вийшло.

- Ти каву… - чоловік зупинився на пів фрази, помітивши алкоголь на столі. – Вино?

- Та щось так захотілося… От я вирішила побалувати себе і бокальчик випила.

- Аліса… Ти мене з кожним днем все більше і більше дивуєш…

- За те ти мене ніколи. Завжди як статуя. Нічого не міняється… - сумно собі під ніс сказала я.

- Що?

- Та це я так… Сама до себе.

- То ти каву будеш?

- Так.

Десь через годину Віктор пішов на роботу, а я подзвонила до Саши, і запросила її до себе, попередивши, що те, що я розповім їй не сподобається.

- Що сталося? Я так розумію, що мова піде про Роббі, і той концерт? Ти, до речі, так про нього мені і не розповіла. – сидячи на проти мене у кухні запитала подруга.

- Ой… З чого б почати… Ем… Той вечір був до неможливості шикарним. Виявилося, Роббі і Генрі товаришують, і після закінчення концерту ми ходили разом у кав’ярню.

- Ого!

- А потім, коли ми попрощалися з Тейлором, Еванс запропонував поїхати до нього. Я спочатку відмовилася, але була така сердита та ображена на Віктора, що в результаті погодилася.

- І? – хитро посміхалася Саша.

- І ми пів ночі просиділи попиваючи вино і розмовляючи. А коли я вже збиралася іти спати, дещо пішло не по плану, і… Одним словом, зранку я прокинулася з ним в одному ліжку.

- Ура! Ура! – задоволено вигукувала вона

- Не спіши радіти… - перебила я її.

- Що це за «не спіши радіти…». Ти ж не хочеш сказати, що…

- Я все одно не порву з Віктором…

- Ти дурна?! Хоча, що я запитую. Ти дурна! Якого біса, Аліса?

- Після того як Віктор проміняв мене на роботу, я дуже образилася, і справді вирішила, коли приїдемо в Україну, розійтися з ним. Я й про це для Роббісказала і ми з ним договорилися, що коли я це зроблю, то з ним зв’яжуся, і він приїде до мене. Але, коли я повернулася в готель, там мене чекав Віктор, з величезним букетом, випрошував вибачення, а потім ще й романтичну вечерю влаштував. Спочатку я розгубилася, а потім подумала про те, що вже давно назначена дата весілля, що підготовка майже закінчена, і…

- І все таки ти справді дурна!

- Я знаю… - похилила я голову.

- До весілля, ще близько трьох тижнів, ще не пізно все відмінити! Чуєш!

- Не можу…

- Чорт! Аліса! Я скоро посивію через тебе! – вона взялася за голову. – Ні… Я не дозволю… Май на увазі, я не дозволю тобі зруйнувати своє життя! Якщо ти, дурепа, не можеш перестати жертвувати собою, то я сама все зроблю! Я не дозволю, щоб ти і далі продовжувала страждати, та ще й через людину, яка взагалі того не вартує! Ти не вийдеш за Вітю! Не вийдеш! Я все зроблю, щоб цього не сталося!