Розділ 26

- Ні! Ні! Я все таки переоцінила себе. Я до цього не готова. – я піднялася, і швидко направилася до туалету, але там було зайнято. Тож я довго не думаючи, забувши від тих всіх емоцій одягнути верхній одяг, виперлася на двір, під дощ.

- Вибачте, будь ласка! – Еванс так само швидко вибіг за мною.

- Аліса! Невже це ти… - чоловік підійшов до мене швидким кроком і сильно прижав мене до себе.

- Я… - відповіла тихо, а потім, намагаючись зробити це непомітно, вдихнула його запах.

- Чому ти не подзвонила? – так як і сказала Саша, співак вдавав нерозуміння і здивування.

- Слухай… Вибач… - несміливо почала я, але чоловік мене перебив.

- Ні… Впізнаю цю інтонацію… Ти не порвала з ним…

- Не порвала.

- Але чому? Я не розумію!

- Роббі… Я думала, що зможу. Зайшла в готель рішуче налаштована це зробити, та коли зайшла в номер, то так і не змогла. Не вистачило сміливості і плюс, він мало не на колінах повзав з вибаченнями і квітами, тож…

- Чорт! Аліса! Ти знущаєшся з мене?! – чоловік з біллю в очах дивився на мене. – Хоча, для чого я запитую – ти знущаєшся з мене! І з себе також!

- Я не хочу цієї сварки. Не хочу, щоб наша остання зустріч була такою. – я хотіла піти, але піаніст схватив мене за руку і повернув до себе.

- Ні! Не пущу! 

- Пусти! Будь ласка, хай все закінчиться от тим шикарним вечором і ніччю. Прошу… Не роби боляче мені і собі.

- Це ти перша почала! Ти! Це ти збираєшся вийти заміж за некоханого, і не ясно для чого наказуєш себе, а разом і мене.

Дощ все більше і більше розходився. Ми стояли мокрі до нитки, але в той момент не помічали цього.

- Я знаю… Пробач! Але все зайшло занадто далеко. Вже нічого не змінити! – я підвищила тон. – Пусти!

- Ні!

- Пусти!

- Не пущу!

- Чорт візьми, пусти м… - він міцно обхвативши мою талію притягнув мене до себе і поцілував.

Я зробила декілька марних спроб відштовхнути його, але не змогла. А потім здалася, і так само міцно обхватила його шию і прижалася до нього.

- І як це ти зараз маєш виступати, весь мокрий як хлющ... – засміявшись сказала я.

- Чесно, навіть і не здогадуюся. – засміявся чоловік, а тоді знову поцілував мене.

- Боже, Роббі, я тебе так люблю! Дуже люблю! Але чесно, не можу нічого вдіяти з цією всією ситуацією. Надто пізно… - сумно сказала я, обпершись головою об його голову.

- Давай не будемо псувати момент. Поговоримо про це потім.

- Ні. Не поговоримо… Вибач, але я таки зіпсую момент. Досить постійно про це говорити, мусолити цю тему і на щось надіятися. – сумно сказала я. – Так склалося життя. За два тижні, я все таки вийду заміж, щоб там не було.

- Все… З мене досить. Я втомився. Хочеш за нього заміж, хочеш все життя бути жертвою і мучитися – будь ласка. У мене більше не вистачає сил на це.

- Пробач… - прошепотіла я.

- Я люблю тебе! До безпам’яцтва люблю! І напевно буду любити як би там далі не склалося життя. Але я так втомився. Якщо до цього моменту я ще хотів боротися, то тепер все… Прощавай… - він прижав мене всім своїм тілом до мокрої стіни і жадно поцілував. – Прощавай. Сподіваюся, що Віктору все таки перемкне і він зробить тебе щасливою. – і співак підійшовши до дверей, ще раз глянув на мене, а тоді зайшов у середину, а я сповзла по стінці й заплакала.

- Прощавай… - прошепотіла я, а тоді витерла сльози і зайшла до середини.

Роббі  вже сидів мокрий за роялем і грав, та не так як завжди, а байдуже і беземоційно. Я декілька секунд сумно поспостерігала за цим, а тоді підійшла до Саши і сказала:

- Поїхали додому.

- Чому?

- Якщо ти не проти, поїдемо до тебе, бо додому я не можу в такому стані їхати, і там я тобі все розповім.

- Але ж…

- Будь ласка. – не дала я їй договорити.

- Гаразд.

Я ще раз глянула на сцену, зустрівшись з Роббі поглядом, а тоді прошепотівши «Я люблю тебе…», пішла до вішалки одягати верхній одяг.

Еванс прочитав це по моїх губах, і тихо прошепотів «І я тебе…», але я того не бачила і не чула.

Виходячи із кав’ярні, я не змігши стримати себе знову поглянула на нього: «Останній раз бачу тебе, напевно… Сподіваюся, ти мені пробачиш… Прощавай, коханий.»

«Все вона пішла… Пішла не просто з відси, а з мого життя…

Я таки втратив її. Втратив…»

Музикант гучно і жорстко натиснув, майже вдарив, пальцями по клавішах, завершуючи фінальним акордом пісню яку грав.

«Прощавай кохана…»