Випадковості не випадкові. Incredible

Розділ 29

«Саша права, але що я можу зробити? Заявитися на їхнє весілля і сказати: «Не виходь за нього!», чи що?

А толку? Я постійно їй це казав!

Але ж… Боже, Аліса завтра виходить заміж…

Ні, ні, ні!!!

Я собі ніколи не пробачу, якщо не спробую.

Не знаю, що я буду робити, але я лечу в Україну.»

 

***

- Алло.

- Привіт, Роббі. Ти чому так пізно дзвониш?

- Вибач, що розбудив, але послухай, я в літаку, зараз будемо вилітати, тож маю буквально декілька хвилин.

- Слава Богу! – її сон відразу пройшов.

-  Погода погана і я можу трохи затриматися, тому, будь ласка, якщо що, можеш якось потягнути час.

- Звичайно! А ти план якийсь маєш?

- Чесно, поняття не маю, що робити. Може поки буду летіти, то щось придумаю. Ну або буду діяти по ситуації.

- Я зрозуміла.

- Приземлюся, то подзвоню. До зустрічі.

- До зустрічі.

 

***

 

На годиннику була 11.05, коли Роббі вийшов із аеропорту в Україні. Там його вже чекала машина.

- Господи, сподіваюся я встигну! Але я і досі не знаю, що робити… Значить діємо по ситуації.

 

Він сів у машину і відразу зателефонував для Саши.

- Ну нарешті. Я тут місця собі не знаходжу! Тебе де носить?

- Вже їду.

- Гаразд. Ми теж уже будемо їхати. Ти придумав щось?

- Ні… Та і що тут придумати? Вкрасти її? Я просто буду намагатися дібратися до початку цієї вистави, і от тоді буде видно. А ти головне тримай все під контролем.

- Добре.

 

***

 

11.45

Ми зайшли до РАГСу.

Віктор щасливий, з посмішкою, спілкувався з гостями, а я відійшла на бік і намагалася втамувати свою паніку і жахливе відчуття в середині.

«Ну так же ж правильно?

Так! Аліса, ти все робиш правильно! Роббі… Чорт!!! Віктор! Віктор! Віктор зробить тебе щасливою!

Не плакати… Тільки не плакати. Бережи макіяж. І взагалі, треба повертатися до Ро… До ВІКТОРА!!! До Віктора! Чорт!».

 

Я підійшла до свого нареченого і спробувала видавити з себе посмішку.

- Аліса, Сонце, де ти була?

- Та хвилююся дуже, тож мені треба було декілька хвилин, щоб втамувати себе.

- Наречені. П’ять хвилин і можемо починати. – до нас вийшла нарядно одягнена жінка.

У мене в середині все перевернулося і потемніло в очах.

- Чудово. – посміхнувся Віктор.

- Щось мені зле… - сказала Саша.

- Може викликати швидку? – схвилювалася я.

- Та ні. Не треба. Це я напевно трохи розхвилювалася.

- Ти впевнена?

- Ага… - раптом, подруга схватила мене за руку, мало не впавши.

- Саша! Саша! Віктор лови її. – почала кричати я. – Води! Принесіть хтось води!

- Може все таки швидку? – запитав Віктор.

- Та ні. Ні. Не турбуйтеся. Давайте хвилин 10 почекаємо і все пройде.

- Ти впевнена?

- Так. – відповіла дівчина, а потім собі під ніс пробурмотала. – Ну де ж ти Роббі?

***

- Чорт! 11.40... - сказав сам до себе Еванс, а тоді звернувся до водія. - Вибачте, а нам ще довго їхати?

- Та такі жахливі затори, що ще напевно хвилин тридцять, якщо не більше. Там аварія якась.

- І ніяк не можемо об’їхати?

- Не можемо, пане.  

- Зрозуміло. Дякую. – відповів Еванс, а тоді собі під ніс пробурчав. - Одна надія на Сашу...

 

***

Пройшло вже хвилин двадцять. А подрузі все не кращало.

- Саш, може все таки швидку? – звернулася я до неї.

- Та ні. Не хвилюйтеся. Не треба. Ще хвилин п’ять і все буде гаразд.

- Слухай, ти вже більше двадцяти хвилин сидиш, і постійно відтягуєш час на 5-10 хвилин. Чесно, ще трохи і я почну думати, що ти спеціально це робиш.

- Ні! Ні! Ти що! Звичайно ні! – намагалася заперечити Саша, але брехати вона вміла дуже погано. Все було написано в неї ла обличчі.

- Саша… - я подивилася на неї прискіпливо.

- Що? – напружилася вона.

- Саша?

- Ну може, трошки…

- Ану давай відійдемо. – я піднялася із диванчика і потягнула подругу за собою. – Ну! Я чекаю…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше