Випробування Ксеркса

Завершивши роботу, він вимив брудні натруджені руки, мимохідь непомітно підмінивши пачку кави. Пакет з документами та грошима лишив в ящику для кореспонденції, як і домовлялися. За весь цей час ніхто не звернув на нього увагу: заспаним людям, що тільки облаштувалися на робочих місцях, не було діла до понурого ремонтника на вилинялому комбінезоні якого не вдавалося розібрати назву фірми. Лише на виході кремезний парубок у чорній уніформі поцікавився:

– А чи не ранувато ви закінчили, дядечко?

– Сам не радий, – не замислюючись, збрехав він. – Але начальство звеліло впоратися до сьомої, а ми люди підневільні. Мабуть, вам не треба, щоб я зі своїми інструментами під ногами вештався в розпал дня.

Молодик щось промугикав, втративши інтерес до розмови. Ксеркс покинув поліцейський відділок і запалив цигарку. Сьогодні він покінчить з жалюгідним детективом та його збіговиськом недоумків. Причому руками так любого Романенку закону. Хіба це не поетично?

«Цікаво, чи вони вже знайшли тіло? – подумав кримінальний геній, видихаючи дим. – Якщо так, то мені варто поквапитися. Сцена підготована, але без акторів вистава не почнеться».

Віра, приваблива брюнетка за тридцять, схлипувала, ткнувшись у груди приватному детективові Леоніду Романенку. Він обіймав її однією рукою за талію, пригортаючи до себе. Бліде обличчя цього високого чоловіка у зеленому костюмі немов скам’яніло, тільки швидко бігали блакитні очі, видаючи напружену роботу мозку. Неподалік бурмотів собі під ніс всілякі лайки огрядний сивовусий здоровань Тарас і швидкими рухами витирав непрохані сльози довгов’язий Жан.

Перед ними в комишах лежало людське тіло. Одяг мерця промокнув і забруднився від тривалого перебування в воді, але ні на ньому, ні на шкірі не виднілося жодних слідів боротьби. Також не було нічого, що б вказувало на причину смерті. І, що найгірше, лише вчора померлий був їхнім клієнтом.

– За що з ним так? – прошепотіла Віра, міцніше притуляючись до свого керівника та коханця. – Я з ним півдня провела. Що він взагалі тут робить?

– Це все план покидька Ксеркса, – процідив крізь зціплені зуби детектив. – Його збочена хвора гра. Він знав, що я відстежу дзвінок і тому залишив для нас послання. Ні, не для нас. Для мене. Верховина загинув тільки тому, що смерть знайомого вжалить дошкульніше.

– І це лише початок, – похмуро додав Тарас. – Ти казав, що він погрожував забрати у тебе все. Що ж, бідолаха Григорій це натяк на обраний спосіб. Гадаю, сьогодні в кожного з нас мішень на спині.

– Знаєте, я завжди вважав, що після завершення розслідування їхні справи одразу налагоджуються, – проказав понурий Жан, борячись з підступаючою нудотою. – Ніколи навіть не задумувався, що можу натрапити ось так на колишнього клієнта.

– Що ж, тоді тобі час зняти рожеві окуляри, – Тарас співчутливо поплескав його по плечу. – Бо те, що ти бачиш далеко не найгірший спосіб відійти в інший світ. Насправді, з усього баченого мною це навіть у першу півсотню не потрапляє…

– Годі теревенити, – Леонід набрав хакера агентства, який зостався в офісі. – Блекі, подзвони в поліцію і направ їх по нашим координатам. Скажи, що знайдено тіло.

– Ого! – молодик у чорній бандані і чорній же футболці з емблемою рок-гурту, що обтягувала його чимале черевце, пополотнів. – Слухаюся, шеф.

Невдовзі почулося завивання сирен.

– Швидко вони, – посміхнувся Тарас. – В мої часи така оперативність вважалася рідкісним везінням. Певно, все ж є користь від постійних реформ.

Кілька поліцейських авто спинилися на дорозі, не бажаючи грузнути у в’язкому прибережному ґрунті. З них вийшли патрульні, але підходити до сищиків не поспішали.

– Всім руки за голову! – зміненим мегафоном голосом наказав найстарший з прибулих. – Якщо при вас є зброя, киньте її на землю. Не рухайтеся і не чиніть опору і це зарахується вам у майбутньому.

– Навіщо такі перестороги, служиві? – здивувався Тарас. – Це ми вас викликали.

– Чомусь я в цьому сумніваюся, – пробурмотів Романенко. Чоловіка не покидало відчуття, що хтось незримий стежить за ним, буравлячи потилицю немигаючим поглядом холодних зміїних очей.

– Ми здаємося, офіцере. Будь ласка, виконуйте свою роботу, але врахуйте, що ми невинні. Це офіційна заява, – промовив детектив і додав тихше, щоб чули лише підлеглі: – Робіть все, що він скаже. Тільки проблем з поліцією нам зараз не вистачало.

– Це підстава, шеф, – сплюнув розгніваний здоровань. Леонід ствердно кивнув:

– Знаю. Частина плану Ксеркса. Але якщо задум пройдисвіта заснований на брехні, то нам нескладно буде його зруйнувати. Чекаємо вдалої нагоди.

Поліцейські наблизилися, вдягнули на всіх кайданки і повели до машин. Тараса конвоював найнижчий з копів, що ледь сягав маківкою йому до грудей.

– Щось компенсуєш? – не втримався від шпильки вусань. І тут же зігнувся від сильного удару по ниркам.

– Легше, хлопче, – прохрипів він, хапаючи ротом повітря, наче викинута на берег риба. – Я теж раніше в органах працював.

– Тоді мав засвоїти, що язик краще тримати за зубами,  – відказав поліцейський, підкріпивши свої слова ще одним ударом.