Вирок серця

Глава 3

Виїжджаючи на дорогу, Ной сподівався, що вона хоч якось пояснить свою поведінку, або ж заведе розмову про вчорашнє зіткнення з монстром виродком, але Лана знову пішла в себе. І тільки по тому як часто здіймалася її груди, ставало зрозуміло, що вона чимось сильно схвильована.

- Не сказав би що я нав'язливий, але це мовчання вганяє мене в тяжкий відчай. Думаю, звичайна балаканина розрядила б обстановку, - промовив він піднесеним голосом, зображуючи життєрадісність. - Ось скажи мені, ти віриш в існування надприродного? Паралельні світи, прибульці, монстри, магія? Щось незрозуміле і неймовірно привабливе?

- Я що схожа на дванадцятирічну фанатку «Щоденників вампіра»? - фиркнула Лана, не повертаючи голови. - Ні, я дуже реалістично дивлюся на світ.

Її відповідь поставила Ноя в глухий кут. Тепер йому було абсолютно ясно, що Лана не довіряє йому, навмисно приховуючи свою нічну вилазку на дерево і мутанта, якого їй довелося побачити. Дівчина виявилася занадто замкнутою та підозрілою, і йому захотілося будь-що-будь розколупати її шкаралупу.

- І що анітрохи не віриш в надприродне? Ані в перевертнів, ані в янголів чи демонів? - зробив він ще одну спробу. - А як же кохання?

Вона подивилася на нього такими очима на секунду ставши самою собою, що у Ноя здавило горло від того крику болю, який він прочитав в цьому погляді.

- Пробач. Просто я думав, може бути в цьому маленькому містечку трапляються небувалі речі, - вибачаючись пробурмотів він. - Але видно я не до тієї людини чіпляюся зі своїми дурними запитаннями. Хто я такий, мудак прилипала, чужинець, який нахабно намагається втертися в довіру. «Стороннім вхід заборонено», ось що має говорити привітальний напис на в'їзді в місто і в тебе на лобі!

- Це само собою зрозуміло. Місцеві не дуже розгоняться пускати до себе чужинців через задні двері. Я не вдаюся в подробиці і не горю бажанням підтримувати розмову не тому що ти поганий хлопець, Ною, або що з якихось причин ти мені не подобаєшся, зовсім ні, - спокійно, але трохи з гіркотою промовила у відповідь Лана, зітхнувши. - Ти викликаєш приємне перше враження. Просто розмови, будь-які, труять мені душу. Тому що так чи інакше, прямо чи опосередковано вони стосуються пережитого мною. Зараз мені не потрібні друзі. І навіть знайомі не потрібні. Пустота і темрява мого кокона ось що зараз для мене в самий раз. І якщо в твої плани не входить довести мене до зриву, тоді зроби мені послугу, просто помовч.

- Добре, я замовкаю. Я зовсім не хотів тебе зачепити, - він хотів сказати щось ще, але зітхнувши передумав, похитавши головою.

  Щось пішло не так, коли машина з'їхавши з шосе, стала виляти по дорозі. Виринувши зі своїх болісних переживань, Лана з жахом помітила, що Ной вже не керує машиною - він був без свідомості, здригаючись в конвульсіях. Із завидним професіоналізмом Лана швидко зупинила машину, благо швидкість була невеликою, але те що коїлося з хлопцем її по-справжньому налякало.

Ной отямився раніше, ніж вона зважилася викликати медичну допомогу. Кілька хвилин, Лана просто утримувала його тіло не в силах дотягнутися до телефону, побоюючись, що якщо вона послабить хватку він може поранитися. У підсумку, коли Ной подивився на неї цілком усвідомленими поглядом, Лана сиділа у нього на колінах, все ще стискаючи долонями його голову.

- От дідько, - тільки й буркнув він, невдоволено насупившись.

- Це вже не вперше? - стривожено вдивлялася вона йому в обличчя з докором.

- Так іноді трапляється. Дуже рідко, - спохмурнів і відсторонився Ной.

- І при цьому ти сідаєш за кермо? Це ж так ... безвідповідально. Ти міг загинути, або ж твій напад міг привести до загибелі інших людей на дорозі.

- Я не інвалід ясно тобі! Сказав же, що я рідко відключаюся, і це вперше, коли мене накрило за кермом. Я ж не засуджую тебе за те, що ти схиблена через загибель когось там! - сказавши це, він осікся, тут же усвідомивши свій промах. - Ні, ні, ні, - пробурмотів Ной, обхопивши дівчину, яка було зібралася вискочити з машини, сталевий хваткою. - Я не це хотів сказати. Не так висловився. У мене теж є больові точки. Давай здамо назад, заспокоїмося і продовжимо, як ні в чому не бувало.

- Гаразд ... якщо ти мене не задавиш, - видихнула Лана, затиснута в його лещатах. – Тільки тепер за кермо сяду я, - додала вона. - Не через те, що не довіряю тобі або боюся, що це може знову повторитися. А тому що знаю дорогу!

- Чому ти ... на вигляд така тендітна і зворушлива, але в той же час така складна всередині? - нічого не розуміючи промовив Ной, спостерігаючи за нею з пасажирського сидіння.

- Хм, сказав хлопець на другий день знайомства, - Лана кинула косий погляд у його бік. - Тобі ж сказали – я навіжена. Ненормальна. Божевільна, пришелепувата. Які там ще є синоніми? Я не складна, Ною - всередині я мертва. Втрата близької людини вбила мене. А якщо ще виправдаються мої підозри, то пекло прийшло за мною прямо сюди.

- Ти не уявляєш, як мені хочеться дізнатися правду! - щиросердно зізнався Ной.

- Але ти її не дізнаєшся. Принаймні, не повну версію. Всю правду знають лише кілька людей, і цю правду поховають разом з нами.

- Значить, ти вмієш зберігати таємниці. Ти в цьому спец?

- На зразок того, - натягнуто посміхнулася Лана.

- Ого, кілька місяців і я може бути побачу як ти посміхаєшся, - з іронією кинув він.

- А ось тут я не впевнена, - Лана зупинила машину біля крихітного лісового зрубу, більше схожого на декорацію до фільму, ніж на житловий будинок.

На звуки, в дверях з'явилася літня жінка з довгими чорними косами, переплетеними стрічками з індіанським орнаментом. Було в її обличчі щось суворе, таємниче, як і ці скелясті гори навколо. Але побачивши Лану обличчя жінки просвітліло:

- Здрастуй, моя лань золота. Я лише нещодавно думала про тебе. Рада твоєму приїзду.

- Золо! - Лана з любов'ю обійняла свою приятельку. - Потрібно поговорити.

- Що ж, заходьте, -промовила Зола, нагородивши хлопця підозрілим поглядом.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше