Глава 7

- Цікаво. Нілу Салівану від нудьги й справді вже пора романи писати, - хмикнувши, зі зневагою на адресу оповідача кинула Лана. - Що конкретно тебе збудило в цій інтерпретації, Ною, секс втрьох? - зухвало усміхнулася дівчина. - Такі припущення звісно дають поживу для польоту фантазії, але люди грубі та неосвічені, вони не уявляють як все було насправді. Мені складно говорити на цю тему, Ною. І ти не вправі вимагати від мене подробиць. Я не хочу і не можу нікому довіритися. Більше не приходь до мене з цією дурницею. А краще взагалі не попадайся мені на очі, - Лана насупилася, відразу згадавши їхню останню розмову на підвищених тонах в будинку Вілсонів.

- Можливо, я поводжу себе як формений ідіот, - Ной сів прямо на землю біля її ніг, стиснувши босі ступні дівчини, не звертаючи увагу на її сум'яття. - Я дійсно іноді занадто прямолінійний та різкий. У мене майже немає досвіду у спілкуванні з людьми. Це тільки в останні місяці професор дав мені повну свободу, тому що ми вийшли на новий етап досліджень, а до цього я жив під постійним контролем приладової панелі. Я допитливий ... навіть занадто, особливо якщо мене щось глибоко зачіпає. Прямо як ти. І мені здається, Лано, коли-небудь ти все-таки сама розкажеш мені свою історію. Довіришся мені, тому що я дуже хочу тобі довіритися.

- Ною ... - похитавши головою, Лана заплющила очі. - У нас ніяк не вийде спілкуватися, не те що дружити.

- Через Шона? - Ной навіть не приховував свого роздратування. - Він твій хлопець?

- Ми пов'язані з ним узами, які не піддаються опису, але я не пробачу йому смерть Золи, а йому в свою чергу є за що ненавидіти мене, тому нас навряд чи можна вважати парою. Але Шон буде відіграватися на всіх, з ким мені пощастило спілкуватися, крім батьків - їх він не зачепить. Поруч зі мною небезпечно. Він некерований та жорстокий коли злиться. Хоча справа навіть не в ньому.

- В тому що я інший? - натягнуто припустив Ной, не зводячи з неї очей.

- Ні, - Лана зітхнула, про це вона навіть не подумала. - Я приношу нещастя, - цілком серйозно прошепотіла вона. - І я жахлива людина, просто нестерпна.

- Дозволь мені самому судити. Обіцяю більше ні про що не випитувати. І мене не так просто залякати. Мені подобається з тобою спілкуватися, Лано, - Ной завзято посміхнувся. - Я відчуваю, що буду потрібен тобі.

Лана знизала плечима, прекрасно усвідомлюючи, що події, які закручуються навколо неї не завжди збігаються з її бажаннями або прагненнями, що якась непідконтрольна їм сила продовжує втручатися у її життя, відбираючи у неї близьких за своїм розсудом. Тому вона ніколи не могла вгадати, кому яка уготована роль.

- Зола якось сказала мені, що іноді настає час, коли ти залишаєш на березі свою зброю, сідаєш в човен без весел і віддаєшся течії.

- І ти зібралася спостерігати, куди тебе винесе ця течія? - тихо поцікавився Ной.

Як це не дивно, але їй припало до душі тепло його рук, яке зігрівало її холодні пальчики на ногах.

- Ні, я цілий рік бовталася в цьому човні! - проте рішуче висмикнувши ноги, Лана піднялася зі свого місця. - А зараз я піду і наїмся маминих сирників. Ти снідав?

Приємно здивувавшись зміні її настрою, Ной широко посміхнувся:

- Ніколи.

Лана ошелешено обернулася.

- Ніколи не снідав з кимось іншим і поза стінами свого будинку, - пояснив він, продовжуючи посміхатися.

- Мам, Ной мріє спробувати твоїх коронних сирників і знайти неприємності на свою дупу! - голосно заявила вона, увійшовши до будинку. І додала вже трохи тихіше, тільки для вух Ноя. - Яка приймає колір та обриси кори дерева.

- Ну, чому тільки кори, - хмикнув Ной, хитро підморгнувши їй. - Я ще можу відмінно замаскуватися в ромашковому полі.

Не витримавши і дивуючись сама собі, Лана від душі розсміялася, хапаючись за живіт, чим не мало вразила Мелісу, яка вже й забула, як звучить сміх її дочки. Залишивши їх за обіднім столом, Меліса тихо вислизнула з кухні, щоб обговорити ситуацію з чоловіком.

Поки Лана уминала сирники, Ной обдумував, як розпочати наступну розмову.

- У мене виникла ідея, але я не знаю, як ти до неї поставишся, - нарешті вимовив він. - Схоже, ти добре знаєш місцевість. Професор та Тесс хочуть відправитися в похід, всього на кілька днів, щоб розвіятися. Не могла б ти скласти нам компанію і стати нашим гідом? Вони навіть зможуть оплатити твої послуги, Тесс все одно хотіла найняти когось з індіанців.

- Їм не подобається коли їх називають індіанцями, - миттєво напружившись, кинула Лана. - Добре, я згодна.

- Так швидко погодилася, я думав, мені доведеться вмовляти тебе не один день, - його підкинуті в розгубленості брови, немов вимагали роз'яснень. І Ной бачив, що настрій дівчини знову сіпнувся в зворотну сторону похмурої замкнутості.

- В горах небезпечно. Туристи часто калічаться в наших краях. Тому нікого не здивує, коли ваші трупи знайдуть на дні якої-небудь ущелини.

З хвилину вони дивилися один на одного красномовними поглядами.

- Що це означає?! - не витримав Ной. Його голос задзвенів жорсткими нотами, а спина напружилася від неприємного холоду.

- Якщо ви візьмете кого-небудь з ері так і трапиться, - багатозначно подивилася на нього Лана.

- Ти раптом передумала їх захищати?

- Зовсім ні, просто не вважаю їх методи правильними. ... У вас вже є спорядження?

- Ще ні, збиралися купити найближчим часом, - Ной не переставав дивуватися її спонтанним змінам. Щойно вона була готова розридатися - і ось уже знову спокійна.

- Обов'язково візьміть мене з собою, я проконтролюю покупки. Це важливо. Допоможеш мені де в чому? - у відповідь Ной з готовністю кивнув. - Потрібно щоб ти знову відвіз мене до ...  - Лана завмерла, не в змозі назвати це місце якось інакше крім, як до Золи.

- Тепер там попелище, - йому не важко було здогадатися. - Як скажеш. Можемо поїхати прямо зараз.

- Будемо мовчати як і минулого разу? – вмикаючи двигун, запитав Ной.