Вижити В КоханнІ

2. Кінець історії.

Це рішення далося мені дуже важко. Я чекала коли він напише мені на
заблокований телефон просте смс-повідомлення “пробач, я тебе кохаю”.
Кожного разу, отримуючи від нього повідомлення на Вайбер, коли
розблоковувала його, замість очікуваних слів я бачила або фотографії його
шльондр, з якими він спав, або купу лайки на мою адресу. Іноді він наче
знущаючись з мене, надсилав мені скріни нашої з ним переписки де я писала
йому як я його кохаю і одразу блокував мене. Я блокувала його у відповідь.
Потім він знов дзвонив мені на заблокований телефон, і я отримавши про це
повідомлення, сповнена надії, що може цього разу він одумається і надішле такі
бажані слова, розблоковувала його номер. Але все йшло по колу.
Цього ранку я прокинулася з рішучим настроєм терміново влаштуватися на
роботу. Єдиним варіантом швидкого працевлаштування де не потрібно було
багато розповідати про себе, я бачила роботу в таксі на автомобілі таксопарку.
Зібравши докупи залишки себе, я красиво стильно вдягнулася, скористалася
косметикою, зробивши собі красивий макіяж і попрямувала в таксопарк, де
мене з радістю одразу прийняли на роботу.
Весь мій бойовий настрій миттєво зник, коли я підписуючи документи
поставила дату. Двадцять друге червня. В цей день ми мали бути в шикарному
санаторії на березі Азовського моря разом з ним, а мої діти мали бути в
дитячому таборі недалеко від нас. Виводячи повільно ці цифри, я намагалася
вирівняти дихання та стримати сльози, які рвалися на зовні. Не можна було,
щоб роботодавець побачив мене в такому стані, бо не довірить мені автомобіль
фірми. Отримавши документи на авто та ключі від нього, я вдягнула посмішку
на своє обличчя і рівними кроками вийшла з офісного приміщення автобази.
Вставивши ключ в замок запалювання, я запустила двигун і виїхала за
територію автопарку. Від'їхавши метрів двісті, я зупинила машину. В салоні
ледь чутно грала музика. Сльози таки прорвали кордон контролю виходу емоцій
і застали мої очі соленою рідиною. Душа рвалася на дрібні шматочки.
Мої ілюзії. Це були лише мої власні ілюзії. Ніякого кохання з його боку не було.
Не було родинних стосунків, про які ми обидвоє так мріяли. Він просто в
черговий раз розважився, як і зі всіма іншими жінками, про яких розповідав
мені. Я намагалася виправдати його, згадуючи всі ті миті нашого спільного
життя, під час яких я відчувала себе найщасливішою жінкою на світі. Але
одразу ж перед очима вимальовувалися картини тих подій, які змушували мене
бігти він нього не зважаючи на те, що я не могла навіть дихати, перебуваючи на
відстані з ним. Біль настільки розривав мою душу, що проривався назовні
глухим затяжним стоном. Насправді це був крик, який моє тіло намагалося
всіма м'язами стримати.
Потрібно працювати. За кермом я зможу відволіктися від цих думок та й

спілкування з пасажирами, їх присутність в салоні автомобілю надасть мені
додаткові сили не занурюватися все глибше і глибше в це болото, з якого я
намагалася вилізти.
Я виживу! Так, зараз я розбита вщент. Мене підняли вище неба, а потім зі всією
силою скинули звідти на землю. Удар о земну поверхню був такої сили, що я
пробила її аж до самого ядра, і тепер мені потрібно зібрати себе докупи і
вилізти з цього кратеру.
Він так робив постійно. Піднімав, а потім штовхав. Я збирала себе, вірячи в
кохання, беручи сили з цієї віри, і знов поверталася до нього. І це
повторювалося з періодичністю в кожні два — три дні. Але цього разу так
більше не буде!
Я не можу нікому розповісти про свою слабкість, адже ж я сильна, розумна,
правильна. Така як я не може допустити такого ставлення до себе.
Один Артур знав про мої страждання. Всім іншим я відповідала, що зі мною все
добре. І тільки Артур відчував в інтонації мого голосу нотки жахливого відчаю.
- Дівчинко, протримайся, будь ласка, до серпня місяця! Ти мені потрібна в
тому стані, в якому я тебе знав у 2015 — 2016 роках. Я розумію, як тобі
боляче, але я знаю, яка ти сильна.
- Я намагаюся.
- Я вірю в тебе, ти впораєшся, - повторював він мені під час кожної нашої з
ним телефонної розмови.
Я витерла сльози, прийняла своє перше замовлення і полетіла шляхами
Харкова викочувати свій біль. Три тижні поспіль день за днем з п'ятої ранку до
десятої — одинадцятої години вечора я, ховаючи свої душевні рани під маскою
посмішки, намагалася вбити в собі ті почуття, які призвели до таких
моторошних страждань. Я переконала себе в тому, що все, що зі мною відбулося
за ці п'ять місяців нашого подружнього життя — це лише мої ілюзії, за які я
тепер маю розплатитися по повній.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше