6. Ти не втечеш? Пообіцяй!

- Викликайте мені таксі, - розбудила нас своїм проханням Маруся.
- Готуй сніданок, зараз викличу, - відповів Вова.
Ми всі зібралися на кухні, поснідали і попили чай.
- Ти ж не їдеш? - спитав мене Вова.
- Я не кину тебе хворого, побуду поки не пройде температура.
- Тоді викликаю таксі для твоєї подруги. Зараз дам їй м'ясо косулі, підемо
вниз до морозильника.
Він викликав таксі і ми спустилися надвір, зайшли в топочну, Вова відкрив
морозильну шафу і діставши звідти сиру ногу косулі, поклав її в пакет та
протягнув його Марусі.
- Надю, який у тебе файний чоловік, і я такого хочу!
- Не хвилюйся, знайдемо і тобі нареченого, - сказав Вова.
Водій таксі приїхав швидко і Маруся нас залишила наодинці.
Температура у Вови не спадала, я пропонувала йому привезти ліки, але він
відмовлявся, говорив, що не хоче зі мною розлучатися ні на мить, що найкращі
ліки — це коли я поруч. Ми валялися на дивані в залі біля каміну, дивилися
телевізор, я заварювала йому трав'яні чаї, ми обіймалися, розмовляли, виходили
в коридор, відкривали вікно та курили.
- Що з замком? Хто вибивав двері?
- Це я ключ втратив, довелося ламати. Тато приїде, відремонтує.
- Чому ти один?
- Мене кидають жінки. Всі збігають, я поганий.
- Як збігають? Ти жартуєш?
- Ні. Спочатку все добре, а потім щось відбувається і вони тікають.
- Для цього має бути якась причина. Яка?
- Гроші. Їм всім мало грошей.
- Лише через гроші? Чи ще щось?

- Не знаю, Будемо жити, подивишся. Але з тобою все буде інакше, я знаю,
ти не втечеш. Пообіцяй, що не кинеш мене!
- Не кину.
- Я хочу, щоб ти була моєю дружиною. Твої хлопці через п'ять років вже
будуть самостійними і ми з тобою проживемо ще років п'ятдесят разом
щасливо.
- Довго і щасливо і помремо в один день, - сказала я.
- Ні, я раніше.
- Ні, разом.
Боже, ну як можна бути настільки впевненою у собі, що слухаючи відверті
зізнання від першої особи в тому, що всі жінки від нього втікають, думати, що
саме ти така особлива, що тебе не спіткає така сама доля?
Я ж з першого дня нашого знайомства бачила, що він проблемний. Та й реакція
Макса повинна була мене насторожити, а ще — розмови з його родичами, а
тепер і його зізнання.
Що ж це таке, що блокує прийняття вірного рішення в таких ситуаціях, коли в
твоє життя так стрімко втручається незнайома людина, яка майже миттєво стає
для тебе рідною? Невже я прийшла до так званих кармічних стосунків, які
розпочинаються з бурхливої пристрасті, почуття “впізнаності” один одного при
першій зустрічі, відчуття, що знайомі давно, потім вступу далеко йдучих
ментальних обіцянок з самих перших зустрічей “одружимося”, “не кину”,
“допоможу”, “довго та щасливо”? Чи може це якісь хімічні процеси, викликані
сплеском гормонів? Тоді чому саме цей об'єкт? Адже шанувальників
предостатньо, на будь-який смак та колір.
Ми прожили два дні, як у казці. У Вови нормалізувалася температура і я
поїхала додому до дітей. Жили ми з ними в будинку їхнього батька разом з ним.
Після нашого з ним розлучення, мого відходу, судових спорів, ми домовилися,
що у дітей повинен бути свій дім, а не скитання по орендованих хатах. Я жила в
тому будинку в якості матері дітей, але не як жінка для їх тата. Умовою було
дотримання “правил гуртожитку”, тобто повертатися до 23:00, у випадку
затримки попереджати завчасно, гостей не приводити, слідкувати за чистотою
та порядком. Це все я зруйнувала, повіривши в кохання. Але про це поступово.
Ввечері я приїхала в дім до дітей. Приготувала їжу, позаймалися з ними
уроками, підготувалися до школи.
Вранці поїхала на роботу в магазин своєї подруги.
- Надю, у тебе все добре? - зустріла мене таким запитанням Оля.
- Так, а що може бути не так?
- Яким чином ти опинилася з Вовою в Маріуполі?
- Ми збиралися з Марусею до Макса, а Вова попросився з нами.
- Будь обережна з ним, прошу, не вляпуйся.
- Пізно вже.
- Як? Ти що?
Ми зайшли на кухню, де в той час перебувала Лариса, яка працювала у Олі
кухарем.
- Ларка, ну як мені їй пояснити, що він їй не потрібен? - звернулася Оля до

неї.
Лара зробила здивоване обличчя і промовчала.
- Оля, що тобі не подобається? - спитала я.
- Не лізь до мого кума, буде потім дуже погано.
- По-перше, це він до мене поліз. А по-друге, не лізь в моє особисте життя.
А якщо раптом стане погано, то як подруга протягнеш мені руку
допомоги.
- Я не зможу тобі потім допомогти. Він мені дорогий як друг дитинства, а
ти як подруга. Він тебе знищить, поступово. Тебе не буде кому захистити
та ніхто не допоможе, у нього впливові батьки і вони завжди на його боці,
що би він не накоїв. Залиш його!
- Можна я сама розберусь що мені робити? Я чую тебе. Все буде добре.
- Ні, ти не чуєш! Ти зовсім дура! - закричала Оля.
Ми з Ларою обмінялися поглядами і я мовчки вийшла з кухні в магазин.
Було чутно, що Оля ще обуреним тоном щось говорила Ларисі, а та
намагалася її заспокоїти.
Потім Оля вийшла до мене і вже спокійним тоном завела розмову.
- Пам'ятаєш Дена?
- Ну звісно пам'ятаю.
- Так от, Вова — це Ден, тільки ще гірше. Жодна нормальна людина з ним
не спілкується. Всі, як тільки чують “Вовочка”, одразу відвертаються. Я
його дуже давно знаю, пам'ятаю тоді, коли він ще був нормальним, але
потім наркотики... І не лише травка, там в хід йде все, що тільки можна
вигадати. Так, він вміє бути дуже добрим, уважним, вміє піклуватися, але
це не надовго. Від нього всі нормальні жінки тікають. Одна втекла через
невідкладну допомогу. Ти готова до такого розвитку подій?
- Я бачу по ньому, що він має проблеми, але я також бачу в ньому й того
гарного, про якого ти говориш, що був раніше.
- Добре, якщо кохаєш — займайся. Моя справа — попередити.
Робочий день наближався до завершення. В магазин ввійшов чоловік років
тридцяти п'яти.
- Добрий вечір! Хто тут Надя? - звернувся він до мене.
- Добрий вечір! Це я. Що Ви хотіли?
- Одну хвилиночку.
Чоловік вийшов на вулицю і підійшов до своєї автівки, яку було припарковано
біля магазину. Квіти від Вови — подумала я, піймавши себе на думці, що
відчуваю його настільки, що можу передбачати його дії та думки. Чоловік
відкрив задні двері авто та дістав з салону величезний букет з червоних та білих
троянд. Зайшовши в магазин, посильний протягнув букет через прилавок.
- Це Вам.
- Дякую.
Чоловік швидко вийшов, сів в машину та поїхав, а я поставила квіти в вазу і
сфотографувала їх. Фото відправила Вові по Вайберу та написала “дякую”.
- Бери таксі, приїжджай до мене, я скучив. - написав він мені.
- Сьогодні не можу. Треба побути з дітьми.