Вікна , двері , та щурячі нори.

Сніговий буревій.

 Ян вів машину дуже повільно , іза-того що було погана видимість на дорозі. Він давно ( майже п*ять років) машину , та такої бурі він ще не бачив. Він нещодавно одружився , на дуже добрій (як йому здавалось) дівчині , Аніки. На багато пізніше , коли Ян проглядав старі шпальта газет , то він дізнався що Аніка жила із дивним чоловіком на ім*я Тадеуш якого підозрювали у (вбивстві) зникненні людини.

Машину різко розвернуло та занесло у кювет , де зарило машину по бампер у сніг.

- От диявол .- нервово промовив Ян.

- Не зови його ... він і так поряд..- пребила його дівчина пернхрестившись.

- Ой я  в це не вірю... а вірю в те що евакуатор не прийде до того часу поки буря не скінчиться... Та ще знаю що скоріш за все нам прийдется повертатися до наближчого міста пішки...- загадково відповів Ян.

Аніка приснула , та відкривши двері вийшла на вулицю із машини , у буревій снігу та вітру , який застиляв очі. Ян послідкував за нею. Скільки вони йшли Ян не міг сазати навіь пізніше. Чим більше вони йшли тим більше ставало снігу.

- Йти пішки?- Аніка вздохнула- Це не для мене , ноги вже мокрі...

- Перестань.. Дивись он видно на горезонті будинки...- та подивившись уважно Ян побачив шпиль старовиного костелу. А на впроти них стали виднитися склепіння та старовинні могили розфарбовані у графітті.

- А що се за місто таке?- нервово запитала дівчина.

-Здаєтся Тарсевич.... навігатор залишився в машині... -тихо відповів Яник.

- Голову б краще забув свою... -грубо відповіла Аніка.

Яник промовчив. Його звичка мовчати за звичай не доводила не до чого хорошого. Вони продовжили йти мовчки , а ноги провалювалися в ями пустот на їх шляху.

- Боже...- знову нервово сказала Аніка- я вже ніколи не поїду в Карпати...

                          Вони зупинилися біля костелу: вугли скошені , алтарна часина закруглена.  Двері виявилися не зачинені.  Яник товкнув двері , вони скрипнули та відчинилися. На них із глубин пахнуло сиростью , та затхлостью , та ще чимось тошнотворно-солодким ( запах що нагадував запах трупа що розкладаєтся) запах гнилі.

- Оооо ні я туди не зайду , зрозуміло? - сказала дівчина навіть грубіше а ніж зазвичай.

- Ну добре сиди на могилці чи на склепі... - крикнув голосно Яник.

На подив у храмі теплілось життя. На вкруги біля ікон горіли свічки. А світло було яке світило через вікна костелу.

- Сину мій входи в храм господа нашего...- проскрепів сухий голос як бумага.

Голос цей пронизив Яника , та він затримтів. Відчинились двері біля алтарю , та звідти вийшов старий монах . Він носив сиву бороду , та довге волосся, які приховували его обличчя. Мантія монахів-апуцинів місцями продралася , та перетворилася на ґанчірр*я.

- Не повинні Божі діти гуляти в таку погоду.. мороз сковує...- Яника злякавшись того що блакитні очі монаха стали червоними як кров. Гостра голка пронизала серце Яна. Монах рапто зник , та опинився за спиною у чоловіка . Монах захрепінно зпсміявся:

- Я гадаю тутай у склепіннях темно та сухо,- засміявшись промовив  монах за спиною у Яника ,- Особливо якщо ти мертвий..

Ян раптово обернувся. Двері розкрились настіш. Він побачив Аніку яка стояла обліплена снігом , а подалі за її спиною , старого( чорного монаха) який хромаючи підходив до його дружини. Яник смикнувся , та почав бігти до Аніки , намагаючись крикнути, але не зміг зробити не того не іншого. Він вибіг на вулицю , почувся лазгіт дверей поряд із нею. Це було склепіння. А ще через мить побачив що старий (демон) монах кістлявими руками затягує дівчину в темне склепіння.

Але Яник не зміг поворухнутись з місця від страху. Аніка із криком зникла у темному слепінні, а двері з лязготом зачинились. Яник швидко підбіг до склепу та почав стукати в середину руками та ногами. Але все марно. Він довго ще бився так , не помічаючи руїн старого костелу у себе за спиною.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше