Глава 6. Роман

Я вилітаю з бібліотеки слідом за Веронікою, наче мене в зад вжалила оса. Чорт, не хочу собі в цьому зізнаватись, але Ромашкіна неймовірно вродлива. Дивишся на неї — і все довкола припиняє існувати. Але цей факт жодним чином не впливає на те, що вона як була скалкою в одному місці, так і залишилася.                     

Ні, спокійно співіснувати ми точно не зможемо, одного погляду на неї достатньо, щоб у мене зірвало дах. Обов’язково хочеться зачепити її, посперечатися з нею, роздратувати, а потім впитися в ці пухкі губи, посадити на підвіконня так, щоб вона обвила мене своїми стрункими ніжками, і підкорити її собі.

А ще цей сюрприз у вигляді підвіски. Невже всі ці роки зберігала його як пам’ять про мене? Мало в це віриться, проте вона досі носить його на шиї.                     

Промайнула шалена думка, але я одразу ж відганяю її від себе. Ні, Вероніка Ромашкіна вже точно не була в мене закохана, щоб страждати на зайву сентиментальність і зберігати мій подарунок цілих п’ять років. Імовірніше, що з його допомогою вона збирається накликати на мене зурочення.

— Народ, завтра о десятій біля фонтану, домовилися? Не запізнюватися! — я саме увійшов до аудиторії, коли наш головний заводіяка Макс оголошував про чергову сходку. — Ромо, ти все пропустив, завтра збираємось у нічний клуб, ти з нами?

— Я подумаю, — проходжу повз парту, за якою влаштувалася Ромашкіна в компанії з Жекою, і намагаюся переконати себе, що мені абсолютно начхати на неї.           

Нехай клюне на нього, а потім ридає від розчарування та розбитого серця, або просто через те, що Женя її лише використав.                             

— Ніка, ти з нами? — сідаю прямо за ними й з цікавістю вслухаюся в розмову.         

— Не знаю, я вже маю плани.                 

— Ні-ні-ні, відмови не приймаються, ще кілька тижнів — і закінчиться пляжний сезон. Клуби біля моря закриються, і я помру від смутку, так і не потанцювавши з тобою.                       

Позер.               

Я б переклав це так: ти просто не можеш не піти, тому що я вже розмріявся, як зроблю тебе своєю.                           

— Насправді я не дуже люблю такі місця, — зітхає Ромашкіна, намагаючись знайти щось у своїй сумочці, і завмирає, тому що я не втримався й пирхнув надто голосно.       

Хм, ну так, у таких місцях не платять за танці.          

— Не розбивай мені серце, Нік, — Женя награно закочує очі й застосовує всю свою чарівність, щоб умовити дівчину. — Обіцяю вести себе добре й довезти тебе додому цілою та неушкодженою.

Ага, я б сказав: обіцяю не пити, щоб у найвідповідальнішу мить не впасти обличчям у багнюку, і буду на колесах, адже немає нічого крутішого, ніж пацан на крутій тачці.            

— Завжди є таксі, тож не мучся й добре відірвися, — відповідає вона і встромляє у вуха навушники, тим самим даючи зрозуміти, що розмова закінчена.        

Сам не помітив, як видихнув і розслабився, радіючи, що Ромашкіна таки дослухалась до моїх слів.

— Як провів літо? — поруч зі мною безцеремонно сіла Оля, і якщо на першій парі мені було не до розглядання дівчини, то ось зараз точно можу сказати, що вона добряче так схудла за ті два місяці, що ми не бачилися. А ще, здається, перефарбувалась у блондинку, але з Нікою їй, звісно, не зрівнятися.

Іноді я жалкую, що не можу відповісти Олі взаємністю, тоді було б набагато простіше. Усім. А ще шкодую, що не можу чинити з дівчатами так, як Жека: кілька спекотних ночей, а потім повний мороз.

— Гірше, ніж хотілося, — згадую свій розбитий байк і кілька штрафів за перевищення швидкості, і настрій остаточно псується.                                                       

— Може, сходимо після пари кави поп’ємо?                            

— Може, — переводжу погляд на Вероніку, помітивши, як вона раптом напружилася, і вирішую, що кава з Олею не така вже й велика проблема в порівнянні з нею.                     

— До речі, бачив, що в цьому семестрі нам Калиниченка поставили? Старшокурсники розповідали, що в нього дуже складне завдання до курсової роботи.                      

Я слухаю її одним вухом, тому що Женя знову почав умовляти Вероніку піти до клубу.