Глава 13. Роман

Я намагався триматися від Ромашкіної якнайдалі. Ненависть п’ятнадцятирічного пацана й симпатія зрілого хлопця змішалися в мені, перетворюючи почуття на пекельну суміш. В одну хвилину мені хотілося придушити Ніку за те, що мило воркує з Женею, а наступної — затиснути в якомусь темному куточку і вп’ястись у її губи поцілунком.

Я не міг відвести від дівчини погляд, але при цьому, немов упертий баран, ігнорував її всіма можливими способами.

Мені чудово жилося всі ці роки без неї, і якесь дивне почуття, що засіло в моїх грудях, яке перевернуло з ніг на голову все моє життя, не давало мені спокою.

Я часто витріщався на її номер телефону, кілька разів навіть починав строчити дотепні повідомлення, але, на щастя, ще не настільки збожеволів, щоб відправити їх Ромашкіній.

Останньою краплею стало те, що я не зміг провести ніч з Катею. Вродлива руда Селезньова подобалася мені вже давно, але в неї був хлопець і на всі мої спроби зблизитися, вона відповідала відмовою. А тут я зустрів її в клубі, і вона дала мені зелене світло. Ми квапливо залізли до мене в автівку, але до готелю не змогли дотерпіти. В мене все горіло від бажання, але якоїсь миті я почав уявляти перед собою зовсім іншу дівчину й так загрався, що,цілуючи її, назвав Нікою.

Певна річ, вечір продовжився без неї. Катя розлюченою фурією вискочила з автомобіля й кинула мій номер у чорний список. А я ж добивався її цілий рік!

З цієї миті я вирішив триматися від Ромашкіної далі. Навіть вигадав, як працювати над курсовою так, щоб не перетинатися.

Вероніка приходила до мене в снах, дуже відвертих снах, муляла очі на парах і не вилазила з голови в миті, коли варто було зосередитися зовсім на іншому.

Я часто згадував наш поцілунок і часто запитував себе: чи могла підліткова ненависть перерости в щось більше? Але перевіряти свою теорію не поспішав всупереч тому, що кілька разів мало не покликав її в кіно після пар.

Я не розумів, що зі мною коїться.

Можливо, це просто бажання помститися за минуле чи фантомні почуття. Але в будь-якому разі для нас двох буде краще, якщо ми триматимемося якнайдалі одне від одного. Нічим добрим це не закінчиться. Не з нами.

Я мчав трасою на своєму байку після чергових перегонів, насолоджуючись свободою, яку міг відчути лише за кермом. Додав швидкості, ще й ще, так, щоб із голови вилетіли всі думки й нічого не існувало навколо, крім вітру та світла фар, що розсікає темряву попереду.

Ще п’ять заїздів в цьому сезоні, і до січня в мене збереться кругленька сума. Я зможу стати незалежним і звалити від божевільної сімейки. Хоча, чесно кажучи, я поки що навіть не можу уявити життя без них.

Без щоденних сварок Дениса та Соні, без Аріни, яка щоразу в грозу прибігала до мене в кімнату, тремтячи від страху, без наших сімейних посиденьок, вечер та таємних операцій зі швидкої утилізації їжі, яку приготувала Соня. Я дивився на брата і мріяв, що колись і в мене буде така сім’я і я так само кохатиму свою дружину. Навіть якщо вона отруїть мене черговим кулінарним шедевром.

Мій нічний імпровізований заїзд перервав дзвінок, що пролунав із гарнітури в шоломі. Найзручніша штука, яку тільки могли вигадати. Вбудований мікрофон дозволяв керувати телефоном за допомогою голосових команд не відриваючись від дороги. Я кинув погляд на екран телефону, у спеціальному пристрої розташований на баку, і мої очі розширилися від подиву. Я навіть пригальмував.

З якого дива б їй дзвонити посеред ночі? Невже щось сталося? Мені раптово стало недобре, Ніка не дзвонила б мені просто так, тільки не вона.

— Прийняти вхідний дзвінок, — тиша змінює мелодію дзвінка в шоломі, а в скронях стукає від поганого передчуття. — Алло, Ромашкіна? — на думку раптом спало, що, можливо, вона просто загубила телефон і хтось обдзвонює список її контактів, щоб повернути його.

— Ром? Можеш приїхати за мною, будь ласка.

Переляканий голос дівчини і схлипи гострими уламками врізаються у свідомість, і я намагаюся прикинути, як швидко зможу дістатися міста. Почуваюся безпорадним, і це злить. Тому що хочеться загорнути Ніку у свої обійми й добре провчити тих, хто образив її.

— У «Шовку». Адресу ти знаєш.

Звісно, ​​я знаю адресу. А ось їй варто було б забути її. Невже не розуміє, як небезпечно працювати в таких місцях? Невже життя нічому її не вчить?

Я не запитую, що сталося, не хочу знати, щоб не накручувати себе дорогою. Розберемося дома. Головне — швидше дістатися клубу. А потім струснути гарненько Ніку і вбити в її чарівну голівку, що нічний клуб — це не зовсім те місце, де їй слід працювати. Якщо їй так потрібна робота, я влаштую її до Соні, але клуб… клуб їй доведеться залишити.

***

— Я під’їхав, виходь, — набираю Ромашкіну, нервово озираючись на всі боки.

— Можеш, будь ласка, підійти до чорного входу? Справа в провулку, якщо стояти обличчям до будівлі. Вони все ще там, я щойно визирала, — видихає вона, і її голос звучить так, ніби вона вибачається переді мною за завдані неприємності.

— Хто — вони?

— Ті хлопці, ну, з якими ти побився тоді біля нічного клубу…

— Вони нічого тобі не зробили? — відчуваю, як лють повільно заповнює мої вени, і мені хочеться розмазати тих козлів по стінці.